Протягом місяців вересня та жовтня 2024 року відбулися значущі паломництва українців до храму Жировицької Божої Матері у Римі. Цей святий для українців храм, що знаходиться в серці католицького світу, став місцем особливого духовного піднесення та єднання українських вірян, які зібралися з різних куточків світу, щоб молитися за мир і благословення для своєї Батьківщини.

Вересень та жовтень цього року стали місяцями особливо активних паломництв українців до храму. Організовані духовенством різних єпархій Української Греко-Католицької Церкви, ці паломництва зібрали як українців, що мешкають за кордоном, так і тих, хто спеціально приїхав з України для молитви перед іконою.

Під час паломництв були проведені урочисті Літургії, молитви до Пресвятої Богородиці прославленій у Жировицькій Римській іконі та особливі молитви за мир в Україні. У цих днях молитви брали участь як парафіяни, так і духовенство, серед яких представники вищих чинів УГКЦ, які очолювали богослужіння та проголошували натхненні проповіді.

Паломництва цьогоріч відбувалися в умовах, коли Україна продовжує перебувати у стані війни. Саме тому головним наміром молінь стали прохання про мир, захист українських військових та благословення для народу України. Віряни, як в Україні, так і за її межами, молилися до Жировицької Божої Матері за порятунок і відновлення спокою на рідній землі.

Парафіяни Катедрального храму виявили гостинність та підтримку для паломників, а о. Любомир Костюк, парох храму, оповідав історії парафії, а особливу увагу звертав на тому, що такі паломництва стали справжнім духовним джерелом натхнення та зміцнення віри для багатьох українців, що прагнуть миру та відновлення справедливості на рідній землі.

Заертаючись до паломників о. Любомир зазначив: "Молитва перед іконою Жировицької Божої Матері об'єднує нас у надії та вірі в те, що Господь почує наші благання і подарує мир нашій землі. Це особливий час єднання і духовної боротьби за майбутнє нашого народу".

Прес-служба парафії

У неділю, 6 жовтня, після торжественної Божественної Літургії, з нагоди храмого празника Сергія і Вакха, відбувся благодійний концерт християнського гурту "МетаНоя", який на запрошення о. Любомира Костюка, пароха Катедрального храму,  прибув до Риму, щоб своїм чудовим співом прославляли Господа на святковому богослужінні та благодійному концерті на підтримку ЗСУ.

Серед присутніх гостей цього дійства були: Апостольсьський Екзарх для українців в Італії Преосвященний владика Діонісій Ляхович, протопресвітер Римського деканату о. Василь Гушуватий, протопресвітер Флорентійсько-Болонського деканату о. Михайло Бойко, парох Катедрального храму о. Любомир Костюк, віце-парох Катедрального храму о. Святослав Макар, о. Микола Шевців та диякон Даниїл Галадза.

Гурт "Мета Ноя" дійсно має унікальний склад, оскільки складається зі священиків, семінаристів та мирян. Вони поєднують свою релігійну місію з музичним служінням, виконуючи християнські пісні та композиції з духовним змістом.

Благодійні концерти, особливо ті, що проводяться за участю таких колективів, мають на меті не лише збір коштів на підтримку ЗСУ, але й духовну підтримку та об’єднання людей навколо важливих цінностей — віри, надії та любові до ближнього. Це надзвичайно потужне поєднання духовності та патріотизму, яке особливо важливе під час війни.

У цьому благодійному концерті гурт виконував власні композиції, які надихають людей, додають віри та надії. Таке використання музики як інструменту для поширення духовного послання, зокрема під час війни, було потужним способом зміцнити бойовий дух і надати підтримку тим, хто на передовій.

На при кінці глибоко духовного благодійного концерту, отець Любомир подякував гурту "МетаНоя" за їхню творчість та вміння донести людям різноманітність молитви до Бога.

Прес-служба парафії

У неділю, 6 жовтня, у Катедральному храмі Жировицької Божої Маткрі та святих мученників Сергій і Вакха, уросто відзначили престольний празник.

Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців католиків у Німеччині та Скандинавії, у співслужінні владики Діонісія Ляховича, апостольського екзарха для українців католиків в Італії та всесвітліших, всечесних та преподобних отців,які так чисельно прибули, на запрошення о. Любомира Костюка, парох Катедрального храму, на урочисте парафіяльне свято.

Владика Богдан роздумував над євангельським уривком від апостола і євангелиста Луки 7, 11-16 про померлого юнака з Наїна, єдиного в матері своєї, почавши такими словами: "Ми можемо тільки здогадуватися, які почуття перебували в серці Ісуса, коли він бачив цю картину. Можемо припускати з великою правдоподібністю, що дивлячися на ту вдову, яка супроводжувала свого сина, він бачив свою матір, яка не задовго буде супроводити до гробу Його власне, бездиханне тіло. Напевно наш Господь зворушився  до глибини душі, коли побачив біль цієї матері, оскільки в ньому побачив біль своєї Матері. Він її біль зробив своїм болем, не пройшов повз цей біль, він зупиняється. Він не оминає страждання людини, а приходить простягаючи руку допомоги. І вже сама присутність Ісуса серед цієї процесії, де панує наша смерть заповідає тріумф життя".

Архієрей продовжив: "Ісус присутній і тепер в долі нашого народу. Він хоче через наш народ, об’явити свою силу, для усього людства, навідавшись до конкретний людей, до конкретних родин. Скільки похоронних процесій сьогодні, можливо навіть в цій хвилині, йдуть нашими селами і містами, скільки болю, скільки крові, скільки сліз ллється українською стражденною землею. У тих страшних обставинах, наша єдина надія є Господь воскреслий, який навідується, і весь час навідувався до нашого народу, зробив його своїм народом, щоб саме був наш народ живий. Ми сьогодні молимось і співаємо: «Боже твій народ живий, нас спаси, благослови». Живий тому що Ти живий між нами. Ти нас ніколи не впустив, ми це знаємо, ми в це віримо, що Ти нас не опустиш, а особливо нині у нашому великому болі і стражданні, Ти є з нами. Ти робиш біль наших батьків і матерів, дітей - своїм болем, своїм стражданням, бо Ти вмираєш в наших синах і дочках, щоб у них разом воскреснути. Господи Ісусе, нас спаси, благослови! Але Господь не зупиняється тільки на ту тиху присутність свою, Він спрямовує слово. Слово надії до нашої України, яка як та вдова оплакує своїх синів і дочок: "Не плач!" І в тому слові є обітниця перемоги, яка вже довершилася на Голгофі, там на Голгофі Ісус переміг пекло. На нашій українській Голгофі засяє світло воскресіння, Його воскресіння".

Проповідник, поглиблюючи свою думку, сказав: "Ісус, зауважте, не зупиняється тільки на слові. За Його словом йде дія Божа. Ісус виходить на зустріч нарам, які продовжують іти, навіть почувши слово, і Він доторкається до нар, простягає свою руку, і щойно тоді процесія зупиняється. Ісус робить чудо: воскресіння. Робить те, задля чого Він прийшов і що довершиться на при кінці часів, про що заповідає Іван Богослов в Одкровенні: «Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули... І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. Почув я від престола голос великий, що говорив: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло.» І сказав той, хто сидить на престолі: «От, нове творю все». (Одкр. 21, 1-5)

Мине війна, минеться біда, проте має минути також минуле, має минути усе попереднє. Так як ми вирвалися із полону того червоного дракона, він не має права знову над нами запанувати. Ми маємо молитися як народ Божий, це голос який звучить із неба, ви будете моїм народом, не дітьми гріха, неправди, несправедливості, нечесності, корупції, ні! Там нема життя, там нема майбутнього. Ми маємо стати оновленим народом, оновитися в Святому Дусі, стати новим Єрусалимом. Ми маємо пройти свій шлях з Наїну до Єрусалиму, з Єгипту до Обіцяної землі, до нового життя. Це наш план, наше покликання. І ті наші захисники, вони будують це місто нове, новий Єрусалим, який має прийти з неба на землю. Не випадково Київ називають  другим Єрусалимом, в цьому закладено глибокий  символізм, але також певне завдання для нас, щоб ми стали новим, оновленим Єрусалимом, оновленим Божим народом. Саме тоді і тільки тоді смерть над нами не буде тріумфувати і ворог буде засоромлений і відкинений з нашої Богом благословенної землі. А як це робити? Це оновлення приходить через наш народ, через мене і через тебе, сестро і брате. До нас сьогодні Господь каже: "Не плач!", і в тому є слово обітниці, що перемога, Його перемога, буде в нашому народі, але Його перемога має вершитися найперше в житті моєму, особисто я маю воскреснути, в мені має воскреснути нова надія, нова сила, нова віра, сила любові".

Завершив владика Богдан проповідь такими словами: "Дивімося на Ісуса, як Він це робить, зауважмо страждальну людину поруч себе, зупинімося, відчуймо в серці біль і співчуття, зробімо чужу скорботу, своєю скорботою, чужий біль, нашим болем, але потім, звернімось словом розради і потіхи, так як нам Бог скаже. Ми так потребуємо сьогодні один до одного бути терпеливими, вибачливими, ми мусимо дозволити, щоб Бог нас зцілював, щоб ми могли зціляти інших словом, поглядом, молитвою, але на цьому не зупинімося, бо самих слів є замало, особливо людських слів. Багато хто казав ті вдові так важко, але так от з приреченістю, бо вже нічого не поможе, нічого не поробиш. Ми маємо сказати так: "Не плач!", щоб у ньому було слово обітниці, бо Бог є з нами, бо Бог перемінить твій смуток і твій плач у радість, надію, а відтак простягнімо руку помочі, бо тільки тоді ми зупинимо ту процесію безнадії, страху, смерті. Зауважмо ще раз, що тільки тоді, як Ісус простягнув свою руку, то зупинився потік смерті і відновилося життя.

Сьогодні, дорогі браття і сестри, коли ми приносимо на цій Літургії біль і смуток нашого народу перед престіл Всевишнього, почуймо також, і допустімо до свого серця слово: "Не плач!". Нехай воно звучить в нас, як обітниця неминучої, неуникненної перемоги, Христової перемоги, в нашому народі, але також, як запрошення до праці. "Не плач!", бо ніхто плачем ще світу не перемінив. Світ можна перемінити тільки великою працею. Люби, живи любов’ю і тою любов’ю ти станеш учасником і свідком воскресіння свого і рідного народу. Амінь".

Після завершення урочистої Літургії, присвяченої храмовому празнику святих Сергія і Вакха, владика Діонісій, правлячий архієрей апостольського екзархату в Італії, висловив щиру подяку владиці Богдану Дзюраху за його відвідини та очолення святкового богослужіння.

Владика Діонісій також подякував владиці Богдану за його натхненну проповідь, яка допомогла вірянам глибше осмислити євангельський уривок, а також за його пастирську опіку і молитви за громаду. Цей жест підкреслив дух братерства та єднання між архієреями, який є прикладом для всієї парафії.

 

Після слів подяки обидва архієреї благословили присутніх вірян, побажавши їм миру, здоров’я і духовної міцності, а святкування продовжилося спільною трапезою і святковими заходами.

 

 Прес-служба парафії

У неділю, 4 серпня, катедральна спільнота здійснила паломництво до Помпейської чудотворної ікони.

Паломництво розпочалося з Божественної Літургії, яку очолив о. Любомир Костюк у співслужінні о. Ігора Стуса, протопресвітера Неаполітанського деканату, в храмі св. Джузеппе Москаті.

Після спільного богослужіння о. Ігор, радо розповів історію створення міста Помпеї та заснування санктуарію, кажучи: «Помпеї, перш усього, викликає в думці колишнє місто Римської імперії, що в нинішньому італійському регіоні Кампанья. Місто загинуло від виверження вулкану Везувій 24 серпня 79 року, який повністю засипав його попелом. Тепер це музей просто неба і місце для археологічних розкопок. Але це місто відоме в усьому католицькому світі також і санктуарієм Пресвятої Діви Марії Святого Розарію. Санктуарій заснував блаженний Бартоло Лонґо, адвокат, активний церковний діяч, який 1876 року привіз до Помпеїв з Неаполя чудотворний образ Пресвятої Богородиці Розарію. Біля санктуарію він започаткував широку суспільну та освітню діяльність, заснувавши відповідні структури, в яких виховалось понад 100 тисяч підлітків. А навколо санктуарію з бігом часу виросло нове місто. Санктуарій санктуарієм Пресвятої Діви Марії Святого Розарію в Помпеях відоме своїми історичними та релігійними значеннями, а також численними свідченнями чудес і відповідей на молитви паломників. Вірні часто приїжджають сюди, щоб помолитися Розарій та взяти участь у спеціальних богослужіння, присвячених Діві Марії".

Опісля паломники мали змогу помолитися біля чудотворної ікони та просити її заступництва для наших воїнів, священників та наших сімей.

В післяобідній час паломники мали можливість відвідати археологічні розкопки.

Археологічні розкопки Помпеїв почалися в середині XVIII століття, хоча деякі дослідження проводилися ще в XVI столітті. Систематичні розкопки розпочалися під керівництвом іспанського інженера Альфонсо де Альбукерке і пізніше були продовжені італійським археологом Джузеппе Фіореллі у XIX столітті. Фіореллі ввів метод заповнення порожнин у попелі гіпсом, що дозволило отримати детальні відбитки тіл жертв виверження.

Завдяки двом екскурсоводам вірні могли зануритись в історичні моменти того часу та розкрити  для себе міську інфраструктуру, будинки, громадські будівлі, храми, амфітеатри та терми (громадські лазні). Серед найбільш відомих знахідок: • Вілла містерій (Villa of the Mysteries): відома своїми чудово збереженими фресками; • Будинок Фавна (House of the Faun): одна з найбільших і найрозкішніших резиденцій у Помпеях; • Форум: головна громадська площа, оточена важливими громадськими будівлями; • Термальні комплекси: свідчення розвиненої системи водопостачання та каналізації.

Сьогодні Помпеї є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО та однією з найпопулярніших туристичних визначних пам'яток в Італії. Сучасні археологічні проекти продовжують відкривати нові знахідки, зосереджуючись також на збереженні вже відкритих частин міста.

Прес-служба парафії