«Україна захищає свободи совісті, преси, політичних виборів, Богом дані людські права усього Заходу. Якщо ця лиха система, ця орда піде через Україну далі, то буде велика небезпека для всього світу. Усі деспоти у світі будуть мати відчуття, що можуть топтати міжнародне право, загарбувати, і нічого їм за це не буде», — архиєпископ Філадельфійської архиєпархії УГКЦ, президент Українського католицького університету митрополит Борис Ґудзяк в інтервʼю на «Українському радіо».

В інтервʼю у програмі «Амбасадори» владика Борис розповів, як працює церковна дипломатія та наскільки великий вплив вона має у світі; чи усвідомлюють себе представники духовенства церковними дипломатами; як різні конфесії знаходять спільну мову; чим служіння в Європі відрізняється від служіння у США.

Ділимося кількома тезами владики Бориса Ґудзяка з інтервʼю:

• Ми здалека отримуємо велике натхнення від українців і розуміємо, що ви захищаєте цивілізацію, демократію, свободу совісті. Багато українців роблять це ціною свого життя, здоров’я.
• Дипломатія — це по своїй суті шляхетна річ. Це будівництво мостів, комунікація, знаходження компромісів, відсторонення насильства і війни.
• Наша християнська дипломатія має бути свідченням любові, свідченням Євангеліє. Найважливіше бути щирим, відкритим на Божу благодать і на красу, таїнство кожної людини, культури, середовища.
• Війна — це сукупність всіх можливих гріхів. Там є і ґвалт, і брехня, і крадіжка, і вбивство, і знищення того, що людина творить у поті чола. Гріх множиться.
• Україна захищає свободи совісті, преси, політичних виборів, Богом дані людські права для усього Заходу. Бо якщо ця лиха система, ця [російська] орда піде через Україну далі, то це буде велика небезпека для цілого світу. Якщо Україна не вистоїть, навіть Тайвань приречений. І зрештою всі деспоти у світі будуть мати відчуття, що можуть топтати міжнародне право, загарбувати, і нічого їм за це не буде.
• Всюди, де появляється російська окупація, відбувається переслідування всіх конфесій, крім московського патріархату. Йдеться про переслідування всіх християнських церков: Української православної, Греко-католицької, Римо-католицької, протестантських. А також юдеїв, мусульман, свідків Єгови. Тому ми стараємося один одного підтримувати.
• Вважаю, папа Франциск зробив один промах — він не приїхав в Україну. Я надіюся, що папа Лев приїде.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

У час випробувань і повномасштабної війни сенс Воскресіння Христового набуває для українців особливої глибини. В інтервʼю для телеканалу «Україна» Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав розповів про глибинний зміст пасхального миру — як дару воскреслого Христа, що відкриває людині шлях до примирення з Богом і перемоги над злом.

Предстоятель зауважив, що першими словами воскреслого Христа до учнів були слова миру: «Мир вам!». І хоча для тогочасного суспільства це було звичним привітанням, у світлі Воскресіння воно набуває нового, значно глибшого змісту.

«Йдеться про остаточне примирення людини з Богом в особі Сина Божого, який увібрав у себе все зло світу і заплатив за нього найвищу ціну, — ціну власної крові. Тому апостоли, зокрема апостол Павло, вважали себе посланцями примирення і благали: „Примиріться з Богом!“».

За словами Блаженнішого Святослава, у християнському розумінні слово про мир — центральий меседж святкування Великодня, адже в новій дійсності Воскресіння зло втрачає свою силу.

«Заглиблюючись у цю нову реальність, ми бачимо, що коли зло торкається воскреслого Спасителя, воно самознищується. Тому ми не просто проголошуємо Воскресіння Христове, не просто кажемо „мир“ чи говоримо про примирення — ми віримо, що воскреслий Христос створює такі обставини, коли все вороже, все те зло, яке нас сьогодні вбиває, дотиком до Воскреслого самознищується. Тому ми кажемо: „Господи, прийди до нас і зупини війну“. Ти, що міг перемогти смерть, Ти, що показав, що смерть не є кінцем і життя продовжується, даруй нашій Батьківщині Твій справедливий небесний мир», — підсумував Глава УГКЦ.

11 березня у Базиліці святого Франциска в Асижі відбулася Свята Меса за мир в Україні та світі. Богослужіння очолив президент Єпископської конференції Італії та архиєпископ Болоньї кардинал Маттео Марія Дзуппі. Подію було організовано Посольством України при Святому Престолі та Суверенному Мальтійському Ордені з нагоди виставлення мощей святого Франциска у 800-ту річницю його смерті та четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

У базиліці зібралися численні паломники з різних країн світу, представники дипломатичного корпусу, духовенство та вірні. Серед присутніх були Апостольський адміністратор для українців-католиків візантійського обряду в Італії владика Григорій Комар, протопресвітер Римського деканату та парох української парафії у Перуджі о. Василь Гушуватий разом із парафіянами, а також представники українських чернечих спільнот.

Справжній мир для всіх можна віднайти тільки разом

У своїй проповіді кардинал Дзуппі наголосив на потребі надії у складний для світу час. Він звернувся до духовної спадщини святого Франциска, назвавши його постать актуальною і для сучасності. Святий Франциск, за словами кардинала, і сьогодні «є братом, який зустрічає інших братів», а його життя нагадує людям про те, що справжній мир для всіх можна «знайти і захистити тільки разом».

Особливу увагу у проповіді було приділено війні в Україні, яка триває вже четвертий рік. Кардинал Дзуппі рішуче засудив будь-які дії, спрямовані на знищення цивільного населення і міст. «Кожен акт війни, який невибірково спрямований на знищення цілих міст, є злочином проти Бога та людства і повинен бути засуджений», — наголосив він.

Мир, нав’язаний лише силою і могутністю, є фальшивим

Посилаючись на слова святого Павла VI, кардинал також підкреслив, що справжній мир не може бути нав’язаний силою: «Фальшивим є мир, нав’язаний лише силою і могутністю. Якщо прагнеш миру — працюй задля справедливості».

Звертаючись до присутніх, він підніс молитву за Україну і весь світ: «Нехай усюди стихне гуркіт бомб, нехай замовкне зброя і відкриються простори діалогу, у якому можна буде почути голос народів». Тому, закликав він, «просімо відваги для справедливого і тривалого миру та намагаймося збудувати стіл діалогу, який забезпечить архітектуру справедливого миру для всіх».

Справедливий мир означає справедливість

Посол України при Святому Престолі Андрій Юраш у своєму слові подякував усім присутнім за молитву та підтримку українського народу. Він нагадав, що ця подія стала вже третьою молитвою за мир в Україні у цей четвертий рік від початку російського вторгнення.

Це, за його словами, «духовний момент, який надихає і зміцнює довіру до того, що ідея миру — миру справедливого і справжнього — не є чимось нереалістичним». «Справедливий мир означає справедливість, — наголосив дипломат, — а справедливість означає волю Божу, бо Бог завжди є найвищою Справедливістю».

Посол також поширив побажання миру з України на весь світ, адже «у час, коли у світі ми бачимо так багато воєн і очевидних порушень міжнародного права, справа миру стає універсальною ідеєю, фундаментально важливою для всього людства».

На завершення він подарував кардиналу Дзуппі дві картини української художниці Світлани Дуденко — «Паломники надії», на якій зображено Папу Франциска, що відкриває Святі Двері Ювілею, та «Молитва за світ».

Після завершення Меси учасники рушили процесією до нижньої базиліки, де відбулася спільна молитва перед мощами святого Франциска. У тиші та зосередженні люди підходили до мощей святого, щоб просити про мир, про зцілення ран війни та про надію для народів, які сьогодні страждають від воєнних конфліктів.

Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату

Йосафат Коциловський — український релігійний діяч, доктор філософії та теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ, виходець із Чину святого Василія Великого, блаженний Католицької Церкви. Він очолив найстаршу українську єпархію у час воєн і розпаду імперій, рятував священників із концтаборів і відмовився перейти під юрисдикцію Москви.

Дитячі роки

Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 року у лемківському селі Пакошівка, біля Сяноку, в селянській родині з давніми священницькими традиціями. Його батько — Петро Коциловський, успішно поєднував землеробство з активною участю в політичному та громадському житті, у 1870-х рр. його обирали послом до Галицького крайового сейму. Мати — донька греко-католицького священника Катерина Косар-Коциловська — прищепила своїм чотирьом дітям глибоку релігійність, спрямувала обох синів на шлях духовного служіння.

Пакошівка часів Коциловських була селом особливим. Хоч проживали в ньому представники двох народів — польського та українського — не мала жодної святині: греко-католики поспішали на Службу Божу до недалекого Лалина, де Коциловські хрестили всіх своїх дітей, а римо-католики молилися в парафіяльному костелі в Страхотині.

Освіта й покликання

Закінчивши початкову народну школу в Ліську, Йосиф Коциловський навчався в Сяноцькій, Самбірській і Ясельській гімназіях. Від 1896 року — на правничому відділі Львівського університету. Цікаво, що у каталозі слухачів було записано: «русин», «греко-католик». Протягом 1896–1901 років молодий студент шукає своє покликання й шляхів самореалізації. Зокрема, працював у товаристві «Сокіл», був членом академічної громади, мріяв про майбутню професію вчителя (закінчив у Празі курси для вчителів фізичного виховання), а коли серед українців, активних у польському «Соколі», стали домінувати русофільські настрої, вийшов з цієї організації та став одним з організаторів українського «Сокола».

Суспільну активність перервав військовий обов’язок: щоб не марнувати часу на довготривалу службу, сам у 1898 році перериває навчання і вступає до однорічної школи офіцерів запасу артилерії у Відні. Саме з огляду на науковий ступінь, парубка скерували до артилерійської школи, а після успішно складеного офіцерського іспиту в чині підпоручика почав річну службу в артилерійському полку у Львові.

Коли служба закінчилася, юнак збагнув, що його покликання — священство, тому на юридичний факультет уже не повернувся. За згодою митрополита Андрея Шептицького та завдяки скеруванню владики Костянтина Чеховича у 1901 році поїхав у Рим, щоб навчатися в Collegium Rutheanum. Тут він стає згодом одним із найкращих семінаристів, працює бібліотекарем, префектом і редактором журналу «Записки питомців руської Колегії у Римі». Богословські студії Йосиф Коциловський закінчив у Папському університеті Святого Томи Аквінського «Angеlіcum». В Італії отримав два наукових ступені: 1903-го став доктором філософії, а 1907-го — доктором теології Папського університету святого Томи; опанував латину та три мови — німецьку, італійську і французьку. Після навчання залишає Вічне місто і повертається у Станіславів.

Священниче служіння та єпископська діяльність

9 жовтня 1907 року був висвячений єпископом Григорієм Хомишином у катедральному храмі міста Станіславова. Відразу був призначений викладачем догматики в Духовній семінарії в Станіславові. Дійшов там до посади заступника ректора, після чого відмовився від наукової кар’єри і 2 жовтня 1911 року вступає на новіціат до спільноти отців василіан, де приймає ім’я Йосафат, на честь св. Йосафата Кунцевича. Як монах, Йосафат Коциловський визначався духом суворої дисципліни, глибокої покори та любові до молитви. 16 травня 1913 року став ієромонахом. Три роки виконував обов’язки викладача в Лаврові та Львові. Педагогічною працею займався також у роки Першої світової війни. Через російський наступ був евакуйований до Австрії, жив спочатку у Відні, з часом, у 1914 році, організував еміґраційну семінарію у Кромерижу в Моравії, де перебувало 75 студентів втікачів з різних українських єпархій. Там посів посаду ректора. За два роки повернувся назад у Західну Україну та 13 червня 1916 року склав довічні монаші обіти.

Навесні 1915 року цісар запропонував кандидатуру Йосафата Коциловського на посаду перемиського єпископа. Кандидатуру, запропоновану монархом, затвердив 29 січня 1917 року папа Бенедикт XV.

Владика сів на єпископський трон 10 вересня 1917 року, прийняв єпископські свячення від митрополита Андрея Шептицького. Він перейняв провід найстаршою українською єпархією у важкі часи Першої світової війни. У цю пору австрійська влада ув’язнила за москвофільські симпатії багатьох священників і мирян, запроторивши їх до концтабору у Талергофі. Владика Коциловський робив усі спроби для їх звільнення, які увінчалися успіхом завдяки його особистому знайомству з імператором Карлом IV із часів спільної військової служби.

У своєму першому пастирському листі з 12 листопада 1917 року владика так звертався до своїх вірних: «Хочу почати від святого Йосафата, хочу почати зі святим Йосафатом, щоб ласка, яку отримаю через його заступництво в це велике свято, скріпить моє серце для належного виконання єпископського служіння. Бажаю, щоб святий відкрив мої уста та прийняв під свій покров цілу єпархію, щоб я на Його більшу славу одного дня зміг сказати, що всі ласки які я отримав для мого стада, завдячую Йому».

Перші кроки нового єпископа навернули до нього серця не тільки священників, а й мирян.

Йому довелося керувати єпархією у винятково важкий час: розпад Австро-Угорської імперії, братовбивча українсько-польську війну, надія на створення незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки й її фіаско, польсько-більшовицька війна, організація Польської держави й її програна війна 1939 року, Друга світова війна.

Початок Другої світової війни у 1939 році приніс розподіл території Перемишльської єпархії. Частина її земель знайшлася під володінням німецьким, а друга під більшовиками. 25 вересня 1939 року владика був примушений поділити тимчасово єпархію. Частиною піднімецькою керував єпископ-помічник Перемишльської єпархії владика Григорій Лакота, а владика Йосафат залишився на території, яка потрапила під радянську владу. Такий стан тривав до 22 червня 1941 року. В одному з листів із того часу апелював до вірних: «Християнин не повинен ненавидіти навіть найзавзятішого ворога. Може захищатись сам, захищати своїх дітей і свій народ, але не може допустити ненависть в серце».

Переслідування й арешти

10 вересня 1945 року єпископ передав через двох посланців в американське та британське посольства інформацію про польсько-українські конфлікти та просив про допомогу. Польська поліція переслідувала єпископа, 21 вересня 1945 року його арештовують. До 17 січня 1946 року владика перебував у в’язниці в Ряшеві, звідси його передали більшовикам, котрі запропонували єпископу перейти під юрисдикцію Російської православної церкви. Той відмовився, чекісти все ж його відпустили і владика повернувся до Перемишля. 26 червня 1946-го, після повторного арешту поляками і передання владики Йосафата силоміць НКВС, його запроторили до Київської в’язниці. Разом із Йосафатом Коциловським був ув’язнений священомученик Григорій Лакота, якого чекісти засудили до десяти років ув’язнення. Всі, хто пам’ятав владику Коциловського та його помічника Лакоту на засланні у Воркуті, відзначали велику людяність, смиренність, із якою ті виконували найважчу працю й намагалися облегшити нестерпні умови життя іншим.

Єпископа Коциловського перевозили з одної тюрми до іншої, його звинувачували в антирадянській діяльності. У тих важких умовах владика підхопив запалення легенів і тоді його важкохворого кинули в концентраційний табір у село Чапаївка, біля Києва. Перед святом святого священномученика Йосафата владика кілька днів проводив реколекції, відчуваючи свою загибель.

Смерть владики

17 листопада 1947 року у радянській таборовій лікарні «Чапаєв» під Києвом помер єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ 71-річний Йосафат Коциловський. Страждав від запалення легенів, викликаного жахливими умовами. Завдяки жертовності протоігумені православного монастиря, розташованого поблизу табору, його останки не потрапили до спільної могили, а спочили в окремій. Згодом священники з Рудок та Стрия, Львівської області, таємно перепоховали останки владики на Личаківському цвинтарі у Львові до польської могили.

29 травня 1986 року прах єпископа перепоховали в родинний гробівець Кавацівих у селі Яблунівці, біля Стрия. Зараз мощі владики перебувають у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Стрию, а фрагмент мощей — у храмі Святого Василія, що на Львівській площі у Києві.

Про смерть владики Йосафата в Римі дізналися лише 1953 року.

24 квітня 2001 року у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Стрию у бічному престолі Серця Христового, під час Божественної Літургії, яку служив Патріарх УГКЦ Любомир Гузар, прах єпископа Коциловського був перезахоронений востаннє.

Вшанування пам’яті

12 квітня 2001 року у присутності папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ.

Єпископа Йосафата Коциловського посмертно реабілітували лише у жовтні 2015 року.

У листопаді 2025 року у Стрию на Львівщині освятили храм Блаженного священномученика Йосафата Коциловського.

Священномученик Йосафат Коциловський належить до подвижників Української Греко-Католицької Церкви, які в надзвичайно складній і драматичній першій половині XX століття на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким не тільки визначали стратегічний курс Церкви, а й стали моральними орієнтирами для суспільства.

Пам’ять блаженного священномученика Йосафата Коциловського Церква вшановує 20 листопада.

Після проказування молитви «Ангел Господній» у першу неділю березня Папа Лев XIV звернувся із закликами, присвяченими загостренню ситуації на Близькому Сході та Ірані, як також спалахові конфлікту між Пакистаном й Афганістаном, закликаючи молитися за всі народи, що страждають від війни. Він також склав співчуття постраждалим від повеней у Бразилії.

«Молімося разом, щоб у всіх конфліктах у світі переважила злагода. Тільки мир, Божий дар, може зцілити рани між народами», — сказав Папа Лев XIV, завершуючи свій недільний заклик, зосереджений на чергових спалахах збройного насильства в різних частинах світу.

Промовляючи після проказування молитви «Ангел Господній» 1 березня 2026 року, він сказав: «Дорогі браття й сестри! Я з глибоким занепокоєнням стежу за тим, що відбувається на Близькому Сході та в Ірані в ці драматичні години. Стабільність і мир не будуються за допомогою взаємних погроз чи зброї, яка сіє руйнування, біль і смерть, а лише через розумний, справжній і відповідальний діалог. Перед можливістю трагедії величезних масштабів я звертаюся до всіх залучених сторін із палким закликом взяти на себе моральну відповідальність за припинення спіралі насильства, перш ніж вона перетвориться на непоправну прірву! Нехай же дипломатія поверне собі свою роль і нехай просувається благо народів, які прагнуть мирного співіснування, заснованого на справедливості», — побажав Святіший Отець, закликаючи й надалі молитися за мир.

У цьому контексті Лев XIV додав: «Останніми днями надходять також тривожні новини про збройні сутички між Пакистаном і Афганістаном. Підношу моє благання про негайне повернення до діалогу».

Святіший Отець також висловив свою близькість населенню бразильського штату Мінас-Жерайс, яке потерпає від сильних повеней. «Молюся за загиблих, за сімʼї, що втратили домівку та за всіх, хто залучений у рятувальні операції», — сказав він.

У період Великого Посту єпископські конференції, що входять до Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE), вкотре долучаються до спільної ініціативи, присвяченої молитві за мир в Україні, на Святій Землі та в інших регіонах, охоплених війною.

Вже кілька років поспіль упродовж сорока днів посту єпископати Європи та інші члени Ради Єпископських Конференцій Європи, яких разом є 39, почергово організовують молитовні дні, під час яких у різних країнах континенту звершується Пресвята Євхаристія в наміренні жертв війни та з проханням про справедливий і тривалий мир.

Ця ініціатива, що має назву «Євхаристійний ланцюг», зародилася в час пандемії коронавірусу та згодом стала сталою практикою для європейських єпископатів. Її мета — засвідчити духовну єдність Церкви в Європі та стати видимим знаком надії для всього континенту. У пресовому повідомленні CCEE наголошується на словах Святішого Отця з нагоди LIX Всесвітнього дня миру: «Відкриймося на мир! Приймімо його і розпізнаймо, замість того, щоб вважати його далеким і неможливим. Перш ніж бути метою, мир є присутністю і шляхом».

Згідно з укладеним календарем, молитовну естафету в Попільну середу, 18 лютого, розпочне Католицька Церква в Албанії. В Італії молитва за мир відбудеться в середу, 4 березня; до неї також долучається Апостольський Екзархат для українців-католиків візантійського обряду в Італії.

Україна в Раді представлена трьома членами. Першою з українських структур 13 березня до спільної молитви приєднається Мукачівська греко-католицька єпархія. 31 березня естафету продовжить Українська Греко-Католицька Церква, а 1 квітня — Конференція римо-католицьких єпископів України.

Таким чином, протягом усього Великого Посту Європа молитиметься в єдиному духовному ритмі, благаючи Господа про дар миру для народів, що страждають від війни, та про відновлення справедливості й злагоди у світі.

Відділ Комунікацій Апостольського Екзархату