«Що таке людина, що Ти про неї пам’ятаєш? Або син чоловічий, що Ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його мало що меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги», – так звертається до Бога псалмопівець (Пс 8,5-7), слова якого повторяє новозавітній автор Послання до євреїв. Людина є мало що менша від ангелів, а все ж менша, але не по своїй природі, бо людина – образ Божий, а по своїй подобі: бо менше, ніж ангели людина є подібною на Бога. А однак Бог посилає ангелів служити людині. І безплотні духи небесні, подібні на Бога, досконало виконують волю Господа. Їхнє слово зобов’язуюче, повне сили та благодаті, а його переступ усяко карається. Вони, перевершуючи подобою людину, не соромляться служити людині. Вони, що живуть у вічності, не нехтують тими, що живуть у часі. Вони, що безперестанно славословлять Бога, схиляються до тих, що так нечасто пам’ятають про свого Господа. Вони, безтілесні, не відкидають благання тілесних.

Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас покровом крил духовної вашої слави, охороняючи нас, що усильно припадаємо і кличемо: Від бід ізбавте нас як чиноначальники вишніх сил, – такими словами взиваємо до невидимих сил, сотворених перед нами та живучих у вічності. У тропарі мова йде навіть не просто про чини ангельські, а про їхніх начальників – архистратигів. Як слово «архистратиг», так і слово «воїнство», які вжиті у відношенні до ангелів, звертають нашу думку до поняття війни. І справді така війна мала місце на небесах, результатом чого стало поверження на землю диявола і ангелів його, яких звемо нечистими духами (пор. Од 12, 7-12). Архистратиг Михаїл очолив тоді боротьбу вірних ангелів супроти збунтованих.

В’язниця земних сподівань і покликання до небесного життя

[…]

[З 7 по 28 жовтня 2012 року] в Католицькій Церкві проходив […] черговий Папський Синод Єпископів, який був зібрав представників Католицької Церкви з усього світу, з усіх континентів: Північної та Південної Америки, Австралії, Африки, Азії та Європи. Слухаючи своїх співбратів у єпископстві про те, як живуть сьогодні люди на різних кінцях земної кулі, у мене створився образ сучасної людини як в’язня – в’язня, горизонти, бажання і мислення якого обмежуються лише цим матеріальним, видимим світом. Людина навіть у багатих країнах намагається здобути щастя і найкраще життя собі тут, на землі, бо не бачить, не вірить, не сподівається ні на що після смерті. І в цієї людини, в того в’язня, щоразу більше зростає несмак, дискомфорт і страх – усе те, що притаманне особі, яка не бачить нічого поза межами того, у що її зв’язала власна уява і власна воля в цьому видимому світі.