Постійний Спостерігач Святого Престолу при Організації Об’єднаних Націй виступив у штаб-квартирі ООН на 64-й сесії Комісії з питань соціального розвитку. Він закликав до субсидіарності та боротьби з духовною бідністю, щоб надати ефективну допомогу сім’ї.

Соціальний, культурний, моральний і духовний розвиток починається з сім’ї, «природного і фундаментального ядра суспільства», як її називає Загальна декларація прав людини: тому ті, кому небайдуже благополуччя людей, повинні всіляко її підтримувати. Це є основною тезою заяви, яку минулого тижня зробив архиєпископ Ґабріеле Каччя, Постійний Спостерігач Святого Престолу при Організації Об’єднаних Націй, виступаючи під час 64-ї сесії Комісії з соціального розвитку. «Сім’я, — підкреслив ватиканський представник, — несе головну відповідальність за благополуччя своїх членів, особливо дітей. Вона також пропагує цінності, що сприяють інклюзії, солідарності та соціальній інтеграції. Уряди повинні поважати і підтримувати сім’ю та надавати їй необхідну допомогу».

У центрі всіх зусиль держави лежить сприяння загальному благу, яке слід досягати шляхом підтримки динамічних рушіїв такого розвитку: «Держава повинна гарантувати згуртованість, єдність і організацію суспільства, — пояснив архиєпископ Каччя, — щоб забезпечити досягнення загального блага за участю кожного громадянина. Індивіди, сім’я та проміжні групи не можуть самостійно досягти свого повного розвитку». Завдання політичних інститутів полягає саме в тому, щоб надати людям «матеріальні ресурси та свободи, необхідні для досягнення культурних, моральних і духовних цілей».

Роль релігійних організацій

Основними елементами людського благополуччя, додав постійний спостерігач Святого Престолу при ООН, є «задоволення основних потреб, таких як їжа, вода, житло, медична допомога та якісна освіта, а також свобода». Щоб ці першочергові блага могли бути забезпечені для кожної людини, необхідна ефективна координація всередині урядів, між урядами та між урядами і всіма зацікавленими сторонами, «включаючи релігійні організації». Така співпраця повинна завжди бути орієнтована на реальні потреби людей. «Така координація повинна дотримуватися принципу субсидіарності, сприяючи співпраці з зацікавленими громадами, щоб гарантувати, що політика відображає потреби та пріоритети тих, кому вона покликана служити» — додав архиєпископ Каччя.

Цитуючи Апостольське напоумлення Папи Лева XIV Dilexi te, ватиканський дипломат далі підкреслив, що «вирішення структурних причин бідності» є нагальним не тільки з прагматичних міркувань. Він також нагадав, що існує не тільки матеріальна бідність. Обмеження, пов’язані з бідністю, мають також «духовний і моральний вимір», який необхідно враховувати, якщо ми хочемо, щоб «політика соціального розвитку була ефективною». Саме з огляду на цей цілісний підхід, наприкінці своєї заяви представник Святого Престолу закликав усі держави враховувати «роботу релігійних організацій, які, натхненні своїми цінностями, несуть впевненість, надію та підтримку тим, хто цього найбільше потребує».

Архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк наголошує, що молитва може і повинна супроводжувати людину щодня, навіть у дорозі, у звичайних життєвих обставинах.

«Пам’ятайте, проходите повз святиню — завжди схиліть голову і здалека скажіть: „Ісусе, вітаю Тебе!“», — нагадує архиєпископ Ігор Возьняк.

Владика підкреслює, що Ісус Христос завжди перебуває в кивоті, а кожне щире слово, сказане до Нього, не залишається без плоду.

Молитва, за словами владики, не потребує гучності чи багатослів’я. Вона має бути щирою і внутрішньою: «Не треба голосно кричати, а про себе сказати: „Боже, вітаю Тебе, дякую Тобі“. Саме такі короткі, стрілисті молитви часто є ціннішими за довгі тексти, коли розум розсіяний».

Архиєрей зауважує, що навіть добре знані молитви — «Отче наш», «Богородице Діво», Псалми — іноді промовляємо механічно, коли думки тікають у буденні справи. Тому він радить мати простий духовний «якір».

«Зробіть собі таку постанову, щоб, як розум втікає, візьміть якийсь фрагмент із життя Ісуса Христа або життя Богородиці. Коли думка відволікається, варто одразу повернути її коротким зверненням до Бога, наприклад, згадуючи євангельську подію. Петро йшов по воді і в момент, коли почав потопати, звернувся: „Господи, рятуй мене“. Не потрібно шукати багато різних образів чи історій — достатньо одного, який допомагає щоразу повертатися до молитви. Втік розум ― я навертаю словами: „Господи, рятуй мене“», — пропонує єпископ.

Таке просте духовне правило допомагає зробити молитву живою, уважною і плідною. І, як наголошує владика, у кожній молитві особливе місце має прохання за тих, хто сьогодні захищає Україну.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Чергова зустріч з паломниками, присвячена значенню Ісусового Воскресіння перед лицем викликів сучасного світу, яку Папа Лев XIV провів на площі Святого Петра у Ватикані, була зосереджена на Христовій Пасці як остаточній відповіді на запитання про нашу смерть.

Очікування смерті з упевненою надією воскресіння вберігає нас від страху зникнути назавжди та приготовляє нас до радості життя, яке не матиме кінця. Так Папа Лев XIV підсумував свої роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції, яка в середу, 10 грудня 2025 року, відбулася на площі Святого Петра.

Від таємниці до табу

В черговій катехизі про значення Христового воскресіння, що є завершальним етапом ювілейного циклу «Ісус Христос — наша надія», Святіший Отець говорив про те, що таємниця смерті завжди ставила перед людиною глибокі запитання. «Вона дійсно являється найбільш природним і водночас найбільш неприродним явищем, яке тільки може існувати. Вона є природною, тому що кожна жива істота на землі помирає. Вона є неприродною, тому що прагнення життя і вічності, яке ми відчуваємо щодо себе і людей, яких любимо, спонукає нас розглядати смерть як засуд, як безглуздя», — сказав він.

Папа зауважив, що стародавні народи розвинули звичаї та ритуали, пов’язані з культом померлих, щоби супроводжувати тих, «хто ступає до найвищої таємниці». Сьогодні ж можемо відзначити протилежну тенденцію: смерть здається своєрідним табу, чимось, що потрібно тримати здалеку, про що говорити пошепки, щоб «не турбувати нашу чутливість і наш спокій». Через це також часто уникають відвідин цвинтарів, «де ті, хто випередив нас, спочивають в очікуванні воскресіння».

Свідомі й безпорадні

За словами Наступника святого Петра, лише людина ставить запитання про те, чим є смерть і чи є вона останнім словом у нашому житті. Бо лише вона «знає, що мусить умерти». І ця свідомість накладає тягар, якщо порівнювати з іншими живими істотами. «Тварини, звісно, страждають і усвідомлюють, що наближається смерть, але вони не знають, що смерть є частиною їхньої долі. Вони не розмірковують над сенсом, метою та результатом життя», — мовив Лев XIV, зауваживши, що констатація цього спонукає думати, що ми є «парадоксальними і нещасливими створіннями», не лише через те, що помираємо, але й «маємо впевненість у тому, що це станеться, хоча не знаємо, як і коли». «Ми відкриваємо для себе, — підкреслив він, — що є свідомими і водночас безпорадними. Ймовірно, саме від цього походять часті спроби заперечення, екзистенційні втечі перед питанням смерті».

Учителька життя

У цьому контексті Папа навів роздуми святого Альфонса де Ліґуорі про педагогічну цінність смерті, про те, як вона проявляється як велика учителька життя. «Знання про її існування і, перш за все, роздуми над нею, вчать нас обирати, що насправді робити з нашим життям. Молитися, щоб зрозуміти, що корисно для нас у перспективі Небесного Царства, і відпустити все зайве, що прив’язує нас до швидкоплинних речей, — ось секрет того, як жити по-справжньому, усвідомлюючи, що наш перехід на землі готує нас до вічності», — пояснив Святіший Отець, звернувши увагу не те, що різні сучасні антропологічні бачення теоретизують про безсмертя, розглядаючи продовження земного життя за допомогою технологій. Але це ставить подальші запитання: чи наука справді переможе смерть? Але чи ця наука може гарантувати, що життя без умирання буде щасливим?

Перехід до вічності

За словами Наступника святого Петра, Христове воскресіння об’являє нам, що «смерть не протиставляється життю, а є складовою його частиною як перехід до вічного життя». Христова Пасха дає нам у цьому часі, повному страждання та випробувань, відчути передсмак того, що буде після смерті. Лише нове світло Воскресіння спроможне до кінця просвітити таємницю смерті. «У цьому світлі, і тільки в ньому, стає істинним те, чого прагне і надіється наше серце: що смерть не є кінцем, а переходом до повного світла, до щасливої вічності. Воскреслий випередив нас у великому випробуванні смерті, вийшовши з нього переможцем завдяки силі Божої Любові. Так Він підготував нам місце вічного відпочинку, дім, в якому нас чекають; Він дарував нам повноту життя, в якому більше немає тіней і суперечностей», — сказав Лев XIV, підсумовуючи: «Завдяки Йому, померлому і воскреслому з любові, разом із святим Франциском ми можемо називати смерть „сестрою“. Очікування її з упевненою надією на Воскресіння вберігає нас від страху назавжди зникнути і готує до радості нескінченного життя».

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Завершуючи недільну молитовну зустріч з прочанами, Папа Лев XIV поновив заклик до молитви за мученицьку Україну, де численні міста потерпають від обстрілів, зокрема, цивільної інфраструктури, що несе особливу загрозу в контексті наближення зими.

«З болем стежу за новинами про обстріли, які й далі вражають численні українські міста, включаючи Київ. Вони призводять до жертв і поранених, серед яких є й діти, а також до значної шкоди цивільній інфраструктурі, залишаючи сім’ї без даху над головою в умовах настання холодів», — сказав Папа Лев XIV, промовляючи в неділю, 16 листопада 2025 року, з вікна Апостольського палацу у Ватикані до сорока тисяч паломників, які опівдні зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на молитву «Ангел Господній».

Він додав: «Запевняю у своїй близькості населення, яке зазнає таких важких випробувань. Ми не можемо звикати до війни та руйнувань! Молімося разом за справедливий і стабільний мир у мученицькій Україні».

16 листопада Католицька Церква відзначатиме 9-й Всесвітній день бідних. Напередодні цієї події запрошуємо замислитися над думками Папи Лева XIV, які він подає у своєму Посланні з нагоди цього дня. Святіший Отець наголошує, що увага до бідних — це не лише заклик до милосердя, а передусім визнання їхньої гідності та місця в серці християнської спільноти.

Перейти до тривалої надії

Папа зазначає, що слова зі псалма виходять з серця людини, пригніченої серйозними труднощами. Незважаючи на це, душа псалмоспівця відкрита і сповнена довіри, тому що він стійкий у своїй вірі та сповідує Божу підтримку. «Посеред життєвих випробувань надію оживляє тверда і підбадьорююча впевненість у Божій любові, влита в серця Святим Духом. Тому вона не засоромить» (пор. Рим. 5,5), — пише Святіший Отець. За його словами, бідний може стати свідком сильної й достовірної надії саме тому, що вона сповідується в нестабільних умовах життя, яке складається з нестатків та марґіналізації. «Він не покладається на гарантії влади і багатства; навпаки, він страждає від них і часто стає їхньою жертвою. Його надія може спочивати лише в іншому. Визнаючи, що Бог є нашою першою і єдиною надією, ми також здійснюємо перехід від ефемерної надії до тривалої. Із бажанням мати Бога як супутника, багатство маліє, бо відкривається справжній скарб, якого ми дійсно потребуємо», — зазначає Папа Лев XIV, цитуючи слова Христа про потребу збирати скарби на небі (пор. Мт. 6,19–20).

Оскільки людина потребує Бога, «найбільшою бідністю є незнання Бога». «Усі блага цієї землі, матеріальні речі, насолоди світу, економічний добробут, хоч і важливі, але недостатні для того, щоб зробити серце щасливим. Багатство часто обманює і призводить до драматичних ситуацій бідності, насамперед до того, що людина думає, що не потребує Бога і веде своє життя незалежно від Нього», — зауважує Святіший Отець. Натомість, як повчає святий Августин, потреба в Бозі, Який наповнює людину, зроджує надію на Нього. «Християнська надія, про яку говорить Боже слово, — це певність на життєвому шляху, бо вона залежить не від людських сил, а від обітниці Бога, Який завжди вірний. Саме тому християни від самого початку ототожнювали надію з символом якоря, який дарує і стабільність, і безпеку», — наголошує він.

Бідні — спонука до конкретного життя за Євангеліям

За словами Лева XIV, надія, підтримувана Божою любов’ю, «перетворює людське серце на плідний ґрунт, де може прорости любов для життя світу». Він вказує на взаємозв’язок між трьома богословськими чеснотами: вірою, надією та любов’ю, де надія народжується з віри, яка її живить і підтримує, на фундаменті любові, яка є матір’ю всіх чеснот. З іншого боку, той, кому бракує любові, «не тільки не має віри і надії, але й позбавляє надії свого ближнього».

«Бідні не можуть бути для Церкви відволікаючим фактором, а навпаки, вони є найулюбленішими братами і сестрами, бо кожен з них своїм існуванням, а також словами і мудрістю, яку виражає, спонукає доторкнутися до істини Євангелія. Саме тому Всесвітній день бідних покликаний нагадати нашим громадам, що бідні перебувають у центрі всієї душпастирської праці. Не лише її благодійного аспекту, але й того, що Церква відзначає і звіщає, — зауважує Святіший Отець. — Бог взяв на Себе їхню бідність, щоб через їхні голоси, їхні історії, їхні обличчя збагатити нас. Усі форми бідності, без винятку, є закликом до конкретного життя за Євангелієм і до дієвих знаків надії». Папа перераховує різні інституції Церкви, які є видимим проявом прийняття найслабших і потребуючих, будучи також важливими знаками для інших, щоб «струсити з себе байдужість і спонукати до участі в різних формах волонтерської роботи».

Забезпечити справедливість в суспільстві

Лев XIV зазначає, що бідні не є об’єктами душпастирської опіки Церкви, а творчими суб’єктами, які спонукають завжди знаходити нові способи жити Євангелієм сьогодні. «Зіткнувшись з новими хвилями зубожіння, існує ризик звикнути і змиритися з цим. Ми щодня зустрічаємо бідних чи злиденних людей, а інколи може статися так, що ми самі матимемо менше, що ми втратимо те, що колись здавалося надійним: дім, достатню їжу на день, доступ до медичних послуг, добрий рівень освіти та інформації, свободу віросповідання та самовираження», — зауважує він.

За словами Святішого Отця, допомога бідним — це насамперед питання справедливості, а не благодійності, оскільки Божі блага та плоди людської праці повинні бути доступними для всіх. «Тому я сподіваюся, що цей Ювілейний рік може стимулювати розвиток політики боротьби зі старими і новими формами бідності, а також нових ініціатив, спрямованих на підтримку й допомогу найбіднішим з бідних. Робота, освіта, житло, здоров’я — це умови безпеки, які ніколи не будуть забезпечені за допомогою зброї. Я вітаю ініціативи, які вже існують, і зусилля, які щодня докладає на міжнародному рівні велика кількість чоловіків і жінок доброї волі», — пише на завершення Папа Лев XIV.