У двадцяту неділю по Зісланні Святого Духа чуємо у читанні Євангелія розповідь про воскресіння сина вдови із Наїну (Лк 7, 11-17). Великий знак великого Божого милосердя. Господь покликав до вічності сина цієї вдови, покликав у свій час і пору, як раніше покликав і її чоловіка. Бог не помиляється у свої присудах і не змінює свою волю. Як тоді пояснити те, що Христос яко Бог спочатку кличе юнака увійти через смерть до потойбіччя, а потім оживляє його, наче змінюючи свій присуд? Хіба не Його волею цей отрок незадовго до того помер, а тепер хіба не Його волею стає живим? Але чи волею Божою смерть увійшла у світ? Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать, – кажуть нам тексти Священного Писання (Муд 2, 23-24).

У двадцяту неділю по Зісланні Святого Духа читається фрагмент Євангелія від Луки, у якому розповідається про воскресіння юнака, сина жінки-вдови з Наїну (7,11-17).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та ранньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

Ісус Христос є простягнутою рукою Бога до людей

[…]

Часто так стається, що коли в людини все добре, вона має багато приятелів і друзів, до неї всі приходять, щоб з нею разом радіти. Але коли часом спіткає її якась проблема або якесь горе, вона залишається наодинці зі своєю бідою.