Євангельське читання шостої неділі по Зісланні Святого Духа (Мт 9, 1-8) безпосередньо продовжує фрагмент п’ятої неділі. Якщо в попередньому читанні дізнаємося про те, як люди Гадарину прогнали Ісуса, то тут маємо справу з правдивою вірою та водночас з внутрішнім лукавством жителів «Його міста» – Капернауму. Правдива віра належала тим, які принесли розслабленого до Христа. Саме через їхню віру Господь зціляє найперше душу, а згодом і тіло недужого. Натомість нічого не згадує Євангеліє про віру останнього. З того явно бачимо, яку велику силу має віра і молитва «посередників» перед Господом, тобто тих, які просять за когось (даний євангельський фрагмент чітко підкреслює важливість молитви посередництва, яку заперечують християни-протестанти, відкидаючи молитву про посередництво Богородиці чи Святих).

Щодо внутрішнього лукавства, то ним наповнилися серця місцевих книжників, які закидали Христові гріх хули. Серцевідець негайно звершує чудесне оздоровлення тіла розслабленого, всім наявне, щоб ніхто не зміг сумніватися в оздоровленні душі, що нікому, крім самого Бога, не могло бути явне.

Мій Господи, маю різні дари від Тебе. Не завжди думаю про них, що вони є дарами, інколи мені видається, що це мої заслуги. А інший раз взагалі не зауважую у собі жодних талантів, нарікаю та заздрю. Нарікаю та заздрю, бо мені видається, що мене чимось обділено, а інших щедро тим нагороджено. Нарікаю та заздрю, коли Ти даєш іншим ті обставини життя, про які я завжди мріяв, а ніколи не мав. Нарікаю та заздрю, коли Ти невимушено і прекрасно відпускаєш іншим гріхи. Мені бо здається, що інші на таке не заслуговують, що повинні розплачуватися за свої провини.

Коли нарікаю та заздрю, коли лукаве думаю в моєму серці, Ти стаєш переді мною і, знаючи мої думки, питаєш: Що легше: нарікати та заздрити чи дякувати? Що легше: бачити чи не бачити дари у собі? Коли спроможний Тебе почути, тоді соромлюся Тобі відповідати, бо добре знаю, що легше є мені нарікати та заздрити, так як це не вимагає жодної відповідальності, ніж дякувати, так як вдячність кличе до діяння. Знаю, що легше є не бачити дари у собі, аніж їх бачити, бо знову ж таки бачити вимагає відповідальності і діяння. Знаю, що нелицемірно любити, приставати до добра, випереджати інших пошаною, бути ревним, горіти духом, служити Тобі є не легше, а важче, ніж цього не робити. Бути веселим в надії, в горю терпеливим, в молитві витривалим вимагає відповідальності і діяння на відміну від того, щоб бути невеселим, нетерпеливим, невитривалим. А скільки сили вимагає від мене благословляти тих, що мене переслідують чи завжди дбати про гостинність, чи помагати іншим у потребах. Коли Ти питаєш мене, мій Господи, що є легшим, то соромлюся Тобі відповідати.

Господи Ісусе, що повсякчасно живиш мене Твоїми Тайнами, даруй мені не шукати легшого, не заздрити іншим, але бачити у собі Твої багаті дари, а все, що роблю, робити у простоті, дбайливо, з радістю. Амінь.

Марія Ярема

Сила Божа проявляється у людській немочі

[…]

«Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються».

В євангельському читанні (Мт 9,1-8), яке Господь скеровує сьогодні до нас, представлений образ багатьох обставин людського життя. Ми бачимо паралізованого чоловіка, який начебто все має здорове, але не може поворушитися, людська сила не може підняти його з ліжка. Ми бачимо і духовну неміч книжників та фарисеїв, які у своєму невірстві нарікають на те, що робить Христос.

Однак серед цієї людської немочі надзвичайним способом об’являється Божа сила, надлюдська, небесна, яка походить від нашого Творця. Звернувшись до цього розслабленого чоловіка, Христос прощає йому всі гріхи, чинить те, що може зробити тільки один Бог. Але зараз Бог є присутній перед тою особою, воплочений, Він сам прийшов для того, щоби взяти на себе гріхи світу, а людину спасти від тягаря, немочі і людської розпуки. І та Божа сила об’являється на очах усіх зібраних. На очах свідків той хворий, почувши Христовий наказ: «Встань, візьми своє ложе і йди додому», – зміг зробити те, на що не був здатний ще хвилину тому. І сталося це завдяки вірі тих кількох людей, які принесли хворого чоловіка і поставили перед Божим обличчям.