Мій Господи, маю різні дари від Тебе. Не завжди думаю про них, що вони є дарами, інколи мені видається, що це мої заслуги. А інший раз взагалі не зауважую у собі жодних талантів, нарікаю та заздрю. Нарікаю та заздрю, бо мені видається, що мене чимось обділено, а інших щедро тим нагороджено. Нарікаю та заздрю, коли Ти даєш іншим ті обставини життя, про які я завжди мріяв, а ніколи не мав. Нарікаю та заздрю, коли Ти невимушено і прекрасно відпускаєш іншим гріхи. Мені бо здається, що інші на таке не заслуговують, що повинні розплачуватися за свої провини.
Коли нарікаю та заздрю, коли лукаве думаю в моєму серці, Ти стаєш переді мною і, знаючи мої думки, питаєш: Що легше: нарікати та заздрити чи дякувати? Що легше: бачити чи не бачити дари у собі? Коли спроможний Тебе почути, тоді соромлюся Тобі відповідати, бо добре знаю, що легше є мені нарікати та заздрити, так як це не вимагає жодної відповідальності, ніж дякувати, так як вдячність кличе до діяння. Знаю, що легше є не бачити дари у собі, аніж їх бачити, бо знову ж таки бачити вимагає відповідальності і діяння. Знаю, що нелицемірно любити, приставати до добра, випереджати інших пошаною, бути ревним, горіти духом, служити Тобі є не легше, а важче, ніж цього не робити. Бути веселим в надії, в горю терпеливим, в молитві витривалим вимагає відповідальності і діяння на відміну від того, щоб бути невеселим, нетерпеливим, невитривалим. А скільки сили вимагає від мене благословляти тих, що мене переслідують чи завжди дбати про гостинність, чи помагати іншим у потребах. Коли Ти питаєш мене, мій Господи, що є легшим, то соромлюся Тобі відповідати.
Господи Ісусе, що повсякчасно живиш мене Твоїми Тайнами, даруй мені не шукати легшого, не заздрити іншим, але бачити у собі Твої багаті дари, а все, що роблю, робити у простоті, дбайливо, з радістю. Амінь.
Марія Ярема
