LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці

Жировицька Богородиця

Колишній парох храму святих Сергія і Вакха у Римі отець Михайло Хром’янчук: «Український священник у Італії - це і медик, і психолог, і юрист одночасно»

o. KhromianchukСвященник Михайло Хром'янчук, який був парохом Української парафії святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі від 1 лютого 2005 до 29 липня 2009 року, ексклюзивно поділився досвідом душпастирства у колі заробітчан. Чому український священник у Італії повинен мати навики психолога, юридичного консультанта та навіть медика, та якими були особливості парафіяльного життя були на початку 2000-х? Про це та більше спілкуємося.

- Отче, коли Ви прибули до Рима? Як відбулося Ваше призначення парохом? Чи спеціально для цього Вас покликали з України?

- Шляхи Господні незвідані. На початку 80-х років я навчався у підпільній семінарії, і наш отець-ректор Михаїл Косило, нині покійний, розповідав мені: «Знаєш, Михасю, там у Римі є церква святих мучеників Сергія і Вакха». І коли мене скерували на цю парафію, то я собі згадав ці пророчі слова. Колись я навіть не міг би уявити, що Боже Провидіння так розпрядиться, що я буду парохом у Італії. А все відбулося через тогочасні суспільні обставини. На початку двохтисячних років чимало українців почало виїздити до Італії. І виникла потреба у душпастирстві. Одного разу при зустрічі отець Юстин Бойко розповів мені, що шукають священників для Італії, які мають душпастирський досвід, могли би послужити там. Отець запитав мене, чи я був би готовий до такого. Я відповів, що так. На той час, пасторальним координатором українців у Італії був світлої пам'яті отець Василь Поточняк. Я би хотів сказати кілька слів про нього. Це в дійсності була жертовна людина, яка цілковито посвятилася для нашої Церкви і нашого народу. Шкода, він міг би ще багато зробити добра, але Господь Бог покликав його у молодому віці. З благословення Блаженнішого Любомира Гузара він засновував багато парафіяльних громад українців у різних куточках Італії. Тоді отець Юстин мене скерував до отця Василя Поточняка – і мене викликали до Італії на служіння. Я спочатку повинен був мати призначення до Падуї, але все затягнулося з оформленням документів, і на те місце вже скерували іншого священника. Відтак, з благословення Владики Гліба Лончини я почав їздити і духовно обслуговувати різні громади. Це були Ґуббіо, Равенна, Ферарра та інші. Приблизно півроку так їздив, обслуговував ці парафії. Потім владика покликав мене на розмову і запитав, чи я би не хотів би бути парохом у церкві святих мучеників Сергія і Вакха. Я погодився. Отож я був призначений, отримав декрет від Генерального вікарія Папи для Римської дієцезії. Це на той час був Кардинал Руїнні, і з 1 лютого я став офіційним парохом парафії Сергія і Вакха.

-Якою Ви перейняли цю парафію від вашого попередника? Хто складав основну палітру парафіян?
-Громада вже була сформована. Досить прекрасний хор був. Пані Галина Громик була і є диригентом при парафії. Велося церковне і релігійне життя. Однак відтоді, як я став парохом, певні зміни відбулися. Тому що, для прикладу, ми із моїм приходом, почали спільно святкувати храмові празники з парафіянами. Проблема була в тому, що ми не мали приміщення, де би громада могла збиратися у дружній атмосфері поза Богослужіннями. Адже церковця маленька, там правда є кімнатка для хористів, де вони могли поспілкуватися. Тому ми змушені були інколи просити у товаристві св. Софії приміщення.

-Хто був вашим віцепарохом і до допомоги у парафії?
-Віцепарохом був світлої пам’яті отець Андріан Цькуй, який у молодому віці помер. Думаю, що він міг би ще багато зробити для добра нашого народу. Його життя обірвалося на сороковому році. Цей отець навчався у Римі, потім у дипломатичній академії. Він був моїм віцепарохом, сотрудником. Окрім того, багато священників-студентів приходили. Я запрошував їх для сповідей, реколекцій. Потім було призначено ще одного священника-сотрудника о. Андрія Черненка, який тоді вчився в Папському Східному Інститут в Римі. Він здійснював служіння у храмі тільки на вихідних. Ще отець Юстин Бойко приходив, отець Теодор Мартинюк, який нині є єпископом. Багато священників приходило з папської колегії «Руссікум». Допомагали у відправах, у сповідях. У нас була дуже добра співпраця.

image

-Які були особливості душпастирства на початку 2000-х років? Адже тоді дуже активно стали приїздити українські заробітчани до Італії.
-Священник тут у Італії мусить бути і лікарем, і психологом і юристом, і так далі і так далі. Тому що у житті людей за кордоном виникають різні труднощі. Потрібно відвідувати у лікарнях важкохворих, часто доводилося відправляти в Україну тіла заробітчан, які померли в Італії. Тобто треба було викликати рідних, зробити запрошення, поселити. Душпастирство полягало не тільки у відправах Богослужінь, але часто навіть у звичайному слуханні. Людина хоче поговорити. Буває так, що особа телефонує о пізній годині і просить про розмову. І та бесіда може тривати годину. Будь ласка! Бо людина потребує. І спочатку це нелегко було, хоча я вже в Україні мав досить потужний душпатирський досвід, але виклики були інші.

- Інколи саме храм у Італії стає певним центром для заробітчан, де можна знайти й роботу.
-Так, буває і таке! Приходять італійці і кажуть: «Падре, ми би хотіли, щоб Ви нам порекомендували якусь добру людину для праці». Італійці часто зверталися, щоби допомогти знайти їм чесну і сумлінну людину для роботи. Вони знали, що хто ходить до церкви, той старається жити чесно.

-Як ви організовували парафіяльну спільноту у богослужбовому житті, катехизаціях?
- Богослужбове життя було організоване у нас у такий спосіб: я почав запрошувати семінаристів для відправ. Вони супроводжували співом Утреню, Літургію Переодсвячених Дарів. Була у нас ще одна дуже цікава сфера душпастирювання. Українці в Римі збиралися на зупинці метро «Ґербателла». Про це мені розповів отець Василь Зейкан, мій попередник. На тій зупинці метро ми, священники, відправляли молебні. І це, свого роду, мало позитив. Раз на два тижні, через неділю, ми відправляли ці молебні, був такий намет. Бо люди зверталися до священника, це відігравало важливу роль для них. Пізніше автобуси, які приїжджали з України перенесли місце свого паркування на паркінг поблизу кінцевої зупинки лінії метро «В», яка називається Ребібія. І я також туди приходив. Там були покращені умови для служіння священника. Озвучення було, намет. Я залучав Сестер Служебниць з Генерального Дому до катехизації. Люди зверталися, щоб поговорити, особливо жіноцтво. Вийшла дуже гарна співпраця зі сестрами. На той час у більшості йшлося про катехизацію дорослих. І пані Віра Ценглевич, яка навчалася у Римі, в університеті, організувала Біблійне коло. Жінки чисельно збиралися, вона їм пояснювала Біблію. Також у нас в парафіяльному храмі святих Сергія і Вакха збиралося «Апостольство молитви». Бо у Римі є декілька осередків душпастирства українців: Храм при генеральному домі Отців Василіян, Собор святої Софії. Тому до нас досить часто приходили звідти «Матері в молитві».

-Які ще відбувалися заходи у парафії?
- Ми організовували прощі. До Люрду їздили, до Лоретто та у інші куточки Італії. Також відзначали державні свята. На той час для парафіяльної спільноти дуже важливим було свято Матері. Це була дуже сильна ідея, яка дуже згуртовувала наших людей, українців-заробітчан. Воно об’єднувало всіх українців у Італії. Важливо було, щоб люди відчували, що вони потрібні, що їх не забувають, пам’ятали про свою національну ідентичність.

sala

- Хто організовував служіння співців на парафії. Чи був хор? Хто був диригентом?
-Дуже гарний хор на чолі з пані Галиною Громик. Хористів запрошували і в інші громади. На Святій Софії хор часто співав. Потім, час від часу, хор супроводжував співом Святу Літургію на радіо Ватикан. Також інші священники запрошували й у інші міста. Наприклад, до Флоренції.

-Знаємо, що до вересня 2005 року парафія у богослужбовому житті користувалася григоріанським календарем. Чи було це ефективним у житті спільноти та чи відчували ви необхідність змінити цей календар, адже таке рішення Владика Гліб Лончина прийняв саме тоді, коли ви були парохом.
-Звичайно, що наші люди прив’язані до України і це зберігається й сьогодні. І календарне питання є дуже делікатне, дуже болюче для наших людей. І ми також з минулого року (2021) в Італії 1 вересня перейшли на григоріанський календар. Однозначну відповідь важко дати. Було прийняте спільне рішення для добра наших людей, бо вони прагнули святкувати в один час зі своїми рідними. Тому було переведено на юліанський календар. На той час отці Василіяни ішли за григоріанським календарем і Свята Софія також була за старим календарем, тобто юліанським

-Яку роль у житті парафії відігравали Сестри Катехитки святої Анни?
-Сестри доглядали за храмом, приготовляли до Служби Божої, прибирали, дбали про ризи, просфори. Також було багато паломників з цілого світу. Сестри дбали, щоб відправити Святу Літургію могло й духовенство інших національностей. Також Сестри Катехитки співали. У четвер особливо, чи у неділю на п’яту годину. Тобто у них була співпраця із парафією дуже гарна. Тому завдячую Сестрам, що вони так багато допомагали при парафії.

-Можливо хочете поділитися особистим досвідом молитви перед Жировицькою іконою Божої Матері?
-Перше, що я мав велике бажання відвідати ікону Богородиці у Жировичах у Білорусі. Знаю, що в Білорусі був наш студент і ми вже навіть збиралися туди приїхати. Шкодую, що поки що не вдалося цього здійснити. Бо та ікона, яка знаходиться у храмі святих мучеників Сергія і Вакха у Римі - це фактично збільшена копія тієї ікони, що знаходиться зараз в Білорусі. Втім, духовна присутність цієї ікони постійно відчувалася у цьому храмі. Бо кожного дня ми служили перед цим образом Святу Літургію, інші відправи. Це був молитовний досвід, позитивні емоції. У кожної людини,у тому числі і в житті священника, бувають різні моменти. Завжди була нагода клякнути і помолитися до Матері Божої, щоб Вона допомогла здолати різні труднощі. Це був великий привілей.

Розмовляла Оксана Бабенко

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі