8 жовтня 2022 року, Апостольський Екзархат в Італії збагатився ще одним новим священнослужителем. У цей день, Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, у Катедральному храмі Жировицької Божої Матері та святих мучеників Сергія і Вакха, очолив Божественну Літургію, під час якої уділив Святе Таїнство Священства о. Михайлу Думінському.

У богослужінні також взяли участь: Протосинкл Апостольського Екзархату, о. д-р Теодосій Грень, Ректор Папської Української Колегії святого Йосафата в Римі, о д-р Луїз Касіян, Директор відділу «Мігрантес» та Ректор Собору Святої Софії о. Марко Семеген, Настоятель монастиря Теодора Студита в Кастельґандольфо, о. Орест Козак.

У проповіді, пояснюючи зміст Таїнства Священства, Владика Діонісій, опираючись на слово Папи Франциска зазначив: «для священика важливо мати «міцний фундамент», що тримається на чотирьох колонах близькості: до Бога; до єпископа; до співбратів священиків та до Божого люду. 

Близькість до Бога:

Без особистої і відкритої зустрічі з Богом, священник не може також діяти в імені Бога. Він перед Богом представляє потреби людей, а відтак для людей життям і словом представляє те, що є Боже: святе Євангеліє, святу Його волю. Він має бути пророком: Говорити в імені Бога, «силою великою», і чинити ті самі діла, які вчиняв сам Ісус Христос: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більше від них робитиме» (Йо 14,12). А що Христос чинив? Проповідував, недужих зціляв, прокажених очищав, мертвих воскрешав, а зараз «гоїв рани», що спричинила війна в Україні.
Тому що священик діє в імені Ісуса Христа, він запрошений жити у Христі, щоб діяти, як Христос. Стиль життя Ісуса Христа завершується в Євхаристії: «Це моє тіло, що за вас ламається; це моя кров, що за Вас проливається»: реально, конкретно і таїнственно.

Священник звершує Євхаристію «на спомин Ісуса Христа». Священик покликаний також бути живою Євхаристією для Божого Народу. Він своїм життям дає своє тіло «ламати», свою кров «проливати» на відпущення гріхів людей. Будучи Євхаристією для інших, він також є той, що служить Євхаристію – Божественну Літургію, яка є «джерелом і вершиною» всього християнського життя. Він промовляє, як Христос: «Це моє тіло, що ламається; Це моя кров, що проливається». Тими самими словами Ісуса Христа, і в імені Ісуса Христа… Проте також у своєму імені. Перед тим, як служити Божественну Літургію і вимовляти ці слова в імені Христа, їх необхідно спочатку реально здійснювати у своєму священичому житті. Отож, священник є по суті євхаристійним прикладом свого життя і служінням Літургії.

Тому священик не може бути тільки «служителем культу»: тобто той, що відправляє релігійні обряди. Обряди потрібно відправляти, але цього зовсім не вистачає, щоб бути справжнім священиком на зразок Христа. Ісус не хоче тільки «служителя культу», але Євхаристійного священика, як того, що служить і віддає своє життя!...

Близькість до єпископа:

«Послух – це не тільки дисциплінарний атрибут, а найсильніша характеристика зв’язків, що нас єднають у сопричасті». Виявляти послух єпископові, за словами Папи, «означає навчитися слухати і пам’ятати, що ніхто не може претендувати на те, щоб бути носієм Божої волі, і про те, що її можна зрозуміти лише через розпізнавання». Отже, послух – це слухання Божої волі, яку розпізнаємо саме у взаємостосунках з єпископом, і священниками.

Тому, близько до співбратів священиків

Йти разом з іншими. Священниче братерство. Папа пригадав африканське прислів’я: «Якщо хочеш йти швидко, то йди сам; а якщо хочеш піти далеко, то йди з іншими». «Іноді здається, що Церква повільна – зауважив він – і це правда. Але хочу вірити, що це повільність тих, що прямують в братерстві». Не сам, а разом з іншими священниками!

Близько до людей

Пастирське завдання священика, який знає своїх овець і вівці його знають. Це «знати» не є поверхневе, але означає бути близько кожної людини, бажати їй добра, гоїти її рани, Пастир є той, що вказує на правильну дорогу. Він іде спереду овець. Він добрий Пастир, який віддає своє життя за овець. Євангеліє нам каже, що Ісус «змилосердився над народом, бо вони, немов вівці, що пастуха не мають» (Мр 6,34)».

Владика Діонісій звернувся до диякона Михайла та його дружини Оксани:

«Дияконе Михайле, сьогодні після Херувимської пісні знову пролунає молитва: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійно диякона Михайла у пресвітерство…». І ти станеш священником на зразок Ісуса Христа. Станеш пастирем Божого Народу, готовим на всяку жертву; станеш пророком, бо будеш слухати Бога, щоб в його імені говорити; станеш святителем, бо будеш уділяти «святеє святим». Будеш отцем – батьком!

Дорога Оксано, ти є дружиною Михайла! Наш Катехизм «Христос наша Пасха» навчає, що подружжя є Святим таїнством, у якому благодать Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в «одне тіло» і творять «домашню Церкву. Тож коли Михайло на цій Божественній Літургії стає Отцем, то ти, Ірино, «будучи одним тілом з Михайлом, стаєш Мамою церковної спільноти, або жінкою Мироносицею, шо приносить миро для спільноти, добре слово, підтримку, яка об’являє материнське обличчя Божої любові.

Дорогий Михайле, як Архієрей буду молитись за тебе, «щоб ти був достойним станути без гріха перед святим Божим жертовником, проповідувати Євангеліє Царства Божого, освячувати слово Божої істини, приносити Богові дари і жертви духовні, щоб оновлювати людей купіллю відродження… все в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків».

Щиро вітаємо о. Михайла із прийняттям святого Таїнства Священства, молимось за нього та бажаємо ревного, жертвенного та плідного служіння у Церкві для вірних нашого Апостольського Екзархату.

Прес-служба Катедрального храму

В неділю 2 жовтня Преосвященний владика Діонісій Ляхович, Апостольський Екзарх, очолив Божественну Літургію у Катедрального храмі Жировицької Богородиці та святих мучеників Сергія і Вакха в Римі. Йому співслужили: Преосвященний владика Ігор Ісіченко, архиєпископ-емерит та парох Катедрального храму о. д-р Петро Голіней, Канцлер Апостольського Екзархату.

Перед Божественною Літургією владика Діонісій, привітавши владику Ігоря, представив його вірним, коротко ознайомивши із науковою діяльністю. Також владика Діонісій засвідчив свою радість з приводу прибуття до Риму – виголошувати реколекційні науки для священників Апостольського Екзархату в Італії.
Зазначимо, що владика Ігор Ісіченко, колишній Архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої), після саморозпуску цієї церковної структури в 2020 році, відмовився від архієрейського уряду та прилучився із частиною своїх вірних до УГКЦ.

З благословення Апостольського Екзарха владика Ігор виголосив проповідь, розважаючи над євангельським уривком 17 неділі після Зіслання Святого Духа. Особливу увагу проповідник звернув на обставини в яких зараз перебуває Україна. «Ми живемо у дуже важкі кризові моменти. Живемо в часі в якому точиться велика війна, яку Папа Франциск ще в 2014 році назвав привидами ІІІ Світової війни… ці випробування доводиться переживати тепер, коли людина лягаючи спати не знає чи вона проснеться… Війна з собою несе завжди ненависть і ворожість. Цією ворожістю довгий час наповняли російський народ. Ми бачимо народ, який виростав, користаючи з наших традицій, а сьогодні він нас убиває…». Далі проповідник розважив над силою яка допоможе нашому народові вистояти. Її треба шукати в Господі, зберігаючи віру.

Проповідник підкреслив: «Ми маємо берегти ту силу віри, яка гартувалася в катакомбах і стала дарунком для всієї Європи у наш час… нещодавно ми співали: «Спаси Господи людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги побожному народові на супротивників подай і хрестом твоїм охороняй людей твоїх». Ось де наш захист і перемога. Ось де сила, яка пробиває наймогутніші бар’єри…»

Після Божественної літургії Парох храму подякував високому гостю за візит. Після спільної світлини вірні мали нагоду поспілкуватися з єпископами, засвідчивши свою радість.

Прес-служба Катедрального храму

У суботу, 1 жовтня, в день святкування світлого празника Покрова Пресвятої Богородиці, у Катедральному храмі, Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, під час Архиєрейської Божественної Літургії, рукоположив у сан диякона Михайла Паньківа, студента Папської Української Колегії Святого Йосафата. Диякон Михайло отримав свячення з благословення Преосвященного Владики Йосафата Мощича, єпископа Чернівецької єпархії УГКЦ, для вірних якої здійснюватиме своє подальше служіння.

У святковім богослужінні взяли також участь: о. Роберт Лисейко – Протоархимандрит ЧСВВ о. д-р Петро Голіней – Парох Катедрального храму та Канцлер Екзархату, о. д-р Луїс Касіян, ЧСВВ – Ректор Колегії Святого Йосафата, о. д-р Василь Ілик, о. Бернард Підгірний – Віце-ректор Колегії Святого Йосафата, о. Іван Сехна – Секретар Курії Апостольського Екзархату, о. Ігор Стус – Протопресвітер Неаполітанського деканату, а також студенти Колегії Святого Йосафата, гості та вірні які прийшли розділити радість цієї події.

Під час проповіді владика Діонісій зазначив, що «В Євангелії від Луки ми чуємо розповідь про двох жінок – Марту і Марію. Марта клопоталися про багато, про службу, про те, як догодити Ісусові, а Марія слухала Ісуса. Марта жаліється Ісусові на Марію, однак Ісус відповідає, що Марія «вибрала кращу частку, що не відніметься від неї». Обидві жінки живуть у нашому серці. Марта клопочеться і працює… Праця потрібна… Однак є щось, ще важливіше за працю і клопотання – це слухання Слова Божого. «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають». Чому це так? Нашими клопотаннями і важкою працею, ми здобуваємо певні речі в нашому житті, але, коли приходить смерть, все залишаємо, нічого не можемо взяти з собою – людина мусить все віддати. Однак, коли ми віддаємо наше життя для Бога, здобуваючи духовні речі, і вони з нами залишаться, ніхто від нас не візьме, це та «краща частка», що від нас не відніметься. 

Ми покликані єднати Марту і Марію у нашому житті. Просимо Богородицю, щоб вона нам допомогла працювати, як вона працювала, а передусім слухати Боже слово так, як вона Його слухала; зберігати Його у своєму серці, як вона зберігала, і тоді ми зможемо бути певні Її заступництва, Її Покрова.

Також владика зазначив: «На цьому святі Покрова Богородиці, після Анафори, покладу мою руку на голову брата Михайла Паньківа, з Чернівецької єпархії, який має відправний лист від владики Йосафата Мощича, щоб його висвятити на диякона. З причини війни в Україні, він ще не може це зробити у своїй єпархії. На Михайла зійде «Божественна Благодать, яка завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює», і наш брат буде поставлений у дияконський Чин … щоб він служив і трудитися для нетлінних Божих таїнств.

Божа Благодать дається людині, щоб вона продовжувала Його діло у служінні, у дияконії, як перший ступінь священства, і продовжувала в історії людства дияконську службу первомученика Стефана, на зразок Ісуса Христа, який між нами, як Той, шо служить (Лк 22.27), як Той, що обмиває учням ноги, і каже: «Приклад дав я Вам, щоб і ви так робили… Знавши, щасливі будете, коли так чинитиме» (Пор. Йо 13, 1-17). Всі християни покликані служити на зразок Ісуса Христа, проте диякон приймає Святого животворного Духа на служіння Церкві, на служіння «віри, любові, сили і святості», яка походить з висоти і через його особу переходить на людей. Він приймає служіння для інших. Іншими словами, стає людиною для інших, не для себе!»

А до диякона-номінанта звернувся: «Брате Михаїле, упродовж цієї Літургії, ти будеш поставлений дияконом, і надалі в дорозі до священства. Дуже важливе є те, щоб ти був вірним і давав простір для Святого Духа, який через рукоположення зійде на тебе, щоб діяти разом з тобою для Божого народу. Святий Дух буде тебе надихати на те, що Отець тебе любить, і буде нагадувати те все, що чинив Ісус Христос - у єдності Святої Тройці, тобто у благодаті Господа нашого Ісуса Христа, у любові Бога Отця, і в причасті Святого Духа.

Проте є небезпека, що диякон, священик чи єпископ, може у своєму житті закрити себе для цього Духа Животворящого, шукати себе і свого, замість дати себе провадити Духом Божим. Святий Дух - це Дух свободи. Він не насилує нікого! Він відійде від нас, якщо ми керуємося своїми планами. Справді, Дух Святий може нас повести через «вогонь і воду», і допустити, щоб люди «їздили нам по голові» (Пс 66,12), проте він чинить нас вільними дітьми Божими, і життя перетворюється у паломництво віри. Дух Святий поведе нас куди сам захоче, і будемо служителями Духа: віри, любові, надії, сили, відваги і пророцтва (парезії), доброти, істини, світла. І Дух Святий буде доповняти те, чого нам з природи бракує, а навіть наші браки і недостачі будуть служити на користь Церкви. Це не теорія, а свідчення віри!

Прес-служба Катедрального храму