Свята Ольга народилася 890 року у селі Либуті неподалік Пскова. У 903 р. вона вийшла заміж за князя Ігоря, володаря Київської держави. Після смерті чоловіка 945 року, вона керувала державою від імені неповнолітнього сина Святослава. У 955 році Ольга охрестилася у Царгороді.
У час її мудрого правління християнство стало другою (поряд з поганською) державною релігією Київської Русі.
Княгиня Ольга прагнула не тільки політичної незалежності для свого народу, але дбала і про церковну автономію. Вона звернулася до царгородського патріарха Полієвкта висвятити єпископа для Київської Русі, але на її прохання не було позитивної відповіді. Тоді вона вислала в 958 році посольство до німецького короля Оттона І, який направив до Києва єпископа Адальберта. У той час керівництво державою перейняв Святослав, який був поганином, тож не було умов для дальшого поширення християнства. Ользі не судилося навернути свого сина до Христової віри, але вона мала великий вплив на свого онука св.Володимира Великого, тому називаємо її співхрестителькою України.
Померла княгиня у глибокій старості 969 року і похована за християнським звичаєм, як сама того бажала. Її тіло, яке залишилось нетлінним, було перенесено Володимиром близько 1000 року до Десятинної церкви.
Культ Святої Ольги і вшановування дня її смерти існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Правдоподібно, що за заступництвом св. Ольги відбувалися чуда бо її ім’я було поміщено у список святих приблизно XII ст.
Про святкування пам’яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської області, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: “Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння”. Згаданий сербський Пролог подає день смерти Ольги 11 липня.