Горе мені, темна душе! Коли ж ти нарешті із злом зірвеш? Доки лежатимеш у лінощах? Чому не думаєш про страшну годину смерти? Чому ж уся ти не тремтиш перед страшним судом Спасовим? Чим зможеш виправдатися або що зможеш відповісти? Твої вчинки стануть тобі на оскарження, діла ж виявлять неправду. Ото настав час, душе! Біжи наперед і клич з вірою: Згрішила я, Господи, згрішила перед Тобою! Але знаю, Чоловіколюбче, Твоє милосердя. Тому, заради великої Твоєї милости, не відкинь мене, Пастирю добрий, щоб стати мені по Твоїй правиці! Цими словами однієї зі стихир Вечірні М’ясопусної неділі з трепетом звертаємося до самих себе, до своєї душі. Саме душа, а не тіло гніздить у собі гріх (пор. Мк 7, 21-23), тож логічно, що звертаємося власне до душі, а не до свого тіла, коли роздумуємо про відповідальність за вчинене зло.
Коли ж ти нарешті із злом зірвеш? Доки лежатимеш у лінощах? – питаємо власної душі. Зірвати із злом означає не стільки, що людина ніколи не чинитиме зла, як те, що людина усіма силами своєї душі намагатиметься противитися злу, вибирати добро. Всі з нас, які досягають свідомого віку, чинять гріхи, тобто поступають час до часу зле. Але не всі з нас живуть у злі, прив’язані до зла, залежні від нього. Зірвати зі злом означає, що людина зводить зло у своєму житті до такого мінімуму, що між злом і нею не видно зв’язку. Так же і з лінощами. Мабуть немає людини, яка б досягла свідомого віку і ніколи не лінувалася, але не всі лежать у лінощах. Важливо знову ж таки звести лінощі до такого мінімуму, щоб вони не могли нас зробити лежачими, тобто вчинити недбалими до добра, байдужими.
Чому не думаєш про страшну годину смерти? Чому ж уся ти не тремтиш перед страшним судом Спасовим? – продовжуємо діалог з власною душею. Смерть – розділення душі від тіла. Відразу після смерті душа людина постає на суд Христа: це перший суд, особистий суд. В кінці віків буде також другий суд – той, який звемо Страшним судом, судом всієї вселенної. Остаточне рішення щодо вічності людини визначається саме на першому суді – тому, який слідує відразу після смерті, а Страшний суд лише підтверджує це рішення та унаочнює його для цілого світу. Іншими словами, присуд вічного щастя чи вічної муки дається кожній людській душі особисто після відділення її від тіла, а на Страшному суді особисті присуди кожного стануть нараз явні для всіх. Тому насправді страшним є не лише суд в кінці віків, але також і насамперед суд після смерті.
Чим зможеш виправдатися або що зможеш відповісти? Твої вчинки стануть тобі на оскарження, діла ж виявлять неправду, – знову звертаємося до душі. Людина нічим не може виправдатися перед Богом, як тільки вірою в Христа (пор. Рм 5, 1; Гл 2, 16; 5, 5). Іншими словами, скільки б добра людина не зробила за життя, всього його буде недостатньо, щоб виправдатися на суді Христовому, адже ми завжди робимо менше добра, ніж можемо, і завжди робимо більше зла, ніж можемо не робити. Словом, добрих вчинків, скільки б їх не було, недостатньо для того, щоб Бог був нам щось «винен» і тим паче «повинен» дати своє Царство. І тим не менше, потрібно постійно робити добрі вчинки. Не для того, щоб виправдатися на суді, а з віри у Бога, з любові до Нього. Наші вчинки свідчать про нашу віру або невіру в Бога, а віра, в свою чергу, є тією силою, яка виправдовує нас перед Богом.
Біжи наперед і клич з вірою: Згрішила я, Господи, згрішила перед Тобою! Але знаю, Чоловіколюбче, Твоє милосердя. Тому, заради великої Твоєї милости, не відкинь мене, Пастирю добрий, щоб стати мені по Твоїй правиці! Всі ми знаємо, що коли злочинець сам здається під варту та визнає свою провину, людський суд є поблажливішим. Скільки більше Божий суд є поблажливішим для тих, що каються. Каятися, звісно, потрібно не лише словами, але й вчинками, і не лише вчинками, але й словами. Здійснювати добрі вчинки дуже важливо, хоч ними ми і не можемо заслужити собі спасіння. Чинити добро важливо для того, щоб Христос був поблажливим до нас, бачачи наше бажання бути спасенними, натхнене вірою в Нього та щирим каяттям.
Марія Ярема
