LOGOMARRONE SFONDO trasparente100200

Українська парафія в Римі

KATEDRALJNYJ HRAM

Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці

Жировицька Богородиця

«Нашу свідомість століттями формували свобода і її усвідомлення, гідність», – Глава УГКЦ до Дня Свободи і Гідності

head ugcc 20 11 2021ХХ століття для України було століттям терору Радянської імперії, але й століттям спротиву українців цій системі. В усі найважчі періоди були люди, які не хотіли і не могли змиритися з тим, що забирають найважливіше – хліб, мову, віру, свободу, мрію про свою незалежну державу. Цей «фермент спротиву» проявився в українському суспільстві і в нові часи – у Революціях на Майдані, у війні з Росією. Чому нам так важко, як лікувати глибокі рани минулого і дивитися у майбутнє – у програмі «Відкрита Церква», присвяченій річниці вшанування жертв Голодомору та Дню Свободи і Гідності, за участі Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава і політв’язня радянських таборів, президента Асоціації психіатрів України Семена Глузмана.

Знати і прийняти своє минуле

Зламати внутрішній стержень, посіяти страх, знищити опірність насиллю – ось методи і цілі, які переслідує терорист. Людство ще не оцінило і не усвідомило масштабів масового терору і гуманітарної катастрофи, яка відбувалася на території колишнього Радянського Союзу впродовж всього періоду його існування. Україна і українці у першій половині ХХ століття пережили страшні часи масового знищення і зачисток – три Голодомори, масові депортації з Західної України, заборону УГКЦ. У 60-70-ті – переслідування за «буржуазний націоналізм» і «клєвєту на совєцкоє общєство». Тиск імперії продовжується донині – лише інструменти і методи трохи модифікувалися.

Травмована психіка продовжує травмувати саму себе: цей процес не завершується із закінченням зовнішнього акту насилля, а продовжується з незмінною інтенсивністю у внутрішньому світі жертви. Це кажуть психологи, які працюють з індивідуальною травмою. Те ж, певною мірою, стосується травми колективної – тим більше такої тривалої, яку пережили українці.

Що робити українцям як нації, як лікувати цю глибоку історичну травму, позбуватися комплексу меншовартості і жертви, повсякчас відчувати і шанувати людську і національну гідність? Листопадові дати пам’яті спонукають говорити на теми минулого, розкривати його криваві сторінки, називати імена. Знати правду і говорити про неї – один із шляхів зцілення цих ран.

«Христос нас вчить: пізнайте правду – і вона визволить вас. За 30 років історична правда про Голодомор та інші речі не була відкрита, цей процес тільки починається. Зараз, певною мірою, маємо період спроб "пригладжування" історичної пам’яті, пошуку нового міфу, який спрощує історичну правду», – каже Блаженніший Святослав.

Про «фермент спротиву»

Історичні факти свідчать: навіть у часи Голодоморів українці, як могли, чинили спротив системі – і індивідуальний, і колективний. Були повстання масові селян проти «совітів», і спротив окремих родин, і спроби допомоги діаспори з-за кордону, і звернення єпископів УГКЦ до Ліги націй, і багато іншого. Ці акти спротиву, з об’єктивних причин, були приреченими, але чи були вони даремними? Ні. Будь-який спротив злу ніколи не є безплідним і даремним, тому що це – відстоювання власної гідності, того, що людині дав Бог і чого ніхто забрати не може.

Семен Глузман, який у 1972 році був засуджений на десять років таборів у Сибіру у зв’язку з його невідповідною побажанням «зверху» експертизою у справі генерала Петра Григоренка, згадує: у «брєжнєвських» таборах 70-х десь третина ув’язнених були дисидентами з України. Серед тих, кого він там зустрів і з ким був поряд у різні часи – Василь Стутс, Євген Сверстюк, Ігор Калинець, Іван Світличний, Левко Лук’яненко.

«У тих таборах були різні люди, з різними поглядами на багато речей, – каже правозахисник. – Але ніколи – від "хрущовських" до "горбачовських" часів, не було жодного білоруського дисидента, не було дисидентів-киргизів – перелік можна продовжити…Чому не було? Не знаю. Мене колись, коли Лукашенко уже був президентом, спитав посол США: чому українці і білоруси, близькі народи, так відрізняються? Я не знав, що відповісти, але згадав цей факт про дисидентів – можливо, недосконале пояснення, але чесне. Для себе я назвав це "ферментом спротиву", який або є, або його немає…»
Дією цього «ферменту» Семен Глузман частково пояснює і події новітньої історії в Україні – Помаранчеву революцію і Революцію Гідності, коли українці повстали проти влади. Цей імпульс підняв українців на спротив російській окупації у 2014 році, породивши добровольчий і волонтерський рухи, давши поштовх реформуванню армії та іншим державо- і націєтворчим процесам. Гібридна війна Росії – політична і пропагандистська зокрема, знову і вкотре спрямована саме на це – будь-якими способами вбити внутрішню опірність України, вбити сенси, щоб знову затягти у болото безнадії. На щастя, «фермент спротиву» в українців був і залишається потужним – і його потрібно підтримувати і посилювати. День Свободи і Гідності – саме для того, щоб нагадати, якими ми є і можемо бути.

Про вибір гідності

З приводу опірності українців Блаженніший Святослав пригадує цитату, яку йому колись зачитав Віктор Ющенко, – висловлювання царя Петра І про українців. Мовляв, українці – як бджоли: можуть принести багато меду імперії, багато воску для імперської свічі, але як тільки забираєш у них свободу – витягають своє жало і будуть битися до останнього.

«Не знаю, звідки у пана президента була ця цитата, але вона правдиво показує: нашу свідомість століттями формували свобода і її усвідомлення, гідність. Ми за це страждаємо і боремося донині», – підкреслює Блаженніший Святослав.

У цьому сенсі важливі саме особисті досвіди і пережиття, особисті трансформації і усвідомлення цінностей. Лише накопичення цих індивідуальних змін і самоусвідомлень ведуть до колективних змін, змін у суспільстві. Так, це процес, часто болючий, який потребує часу, зусиль, праці і бажання, але це – єдиний напрямок на цьому шляху.
Блаженніший Святослав каже про певний взаємопов’язаний алгоритм: пам’ять дає відчуття гідності, яка дає силу і мудрість робити вибір, який укріплює гідність:

«Коли я пам’ятаю – щось чи когось, – це мій акт, мій вчинок, мій внутрішній процес. Ті, кого ми згадуємо, вже пройшли свою дорогу, і коли ми про них пам’ятаємо – відчуваємо свою гідність. Очевидно, щоб це відчуття було правильним, потрібно себе пізнати: самопізнання і самооцінка – дуже важливі речі, в першу чергу, для нас самих. Коли говоримо про події Революції Гідності – то це щось, що мене, кожного з нас, заторкнуло, я це пережив, це і про мене. Коли перед очима постає явне зло, ти мусиш обирати – прийняти його чи відкинути. У 2013 році перед нашими очима постало явне зло – відродження тоталітаризму, який для нас означав кінець гідності. І ми, українське суспільство, спонтанно сказали – ні, і зробили свій вибір, який є дуже важливим для нашої гідності сьогодні. Тому поминаючи Героїв Небесної Сотні, переживаючи День Гідності і Свободи, маємо шанс ставати хоч трішечки гіднішими і вільними. Коли згадую, який дух усі ці роки у ці дні пам’яті панує на Інститутській, завжди відчуваю: ми справді – гідний і вільний народ».

Департамент інформації УГКЦ

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії

ugcc

Українська греко-католицька Церква

ugcc

Апостольський екзархат в Італії

ugcc

Українська парафія в Римі