Плоттю заснувши, як мертвий, Царю і Господи, на третій день воскрес Ти, Адама підняв із тління і подолав смерть: Пасхо нетління, світу спасіння (світильний Пасхи). Цей піснеспів Пасхальної Утрені є одним з її центральних текстів, так як протягом усього Світлого тижня повторюється тричі та співається аж до свята Вознесіння (за винятком Томиного тижня та Переполовення з його посвяттям).
Пасхальний світильний розпочинається описом смерті Христа як сну. Христа не названо мертвим, але сказано "як мертвий". Адже смерть Христова справді більше нагадувала сон, ніж приреченість не жити. Усе тіло Господа "заснуло" у гробі, воно не могло уже відчувати біль, холод, голод чи приємність пахощів і ніжність доторку. Але тління - розкладання - його не торкнулося. Тож справді Христос, реально померши по своїй людській природі, був у глибинному сенсі лише "як мертвий". Людська природа Ісуса зазнала руйнування насильством, але Його Божественна природа не змінилася і не зазнала жодних страждань. Поєднана з людською природою Господа, Божественна природа незмінно перебувала як з душею Христа, так і з Його тілом, роз'єднаними смертю. Присутність Божої природи уможливила те, що мертвий був "як мертвий", а смерть була сном плоті, але не руйнацією всього.
Цар і Господь Ісус Христос, заснувши плоттю як мертвий та звершивши душею визволення насельників аду (Адама та всіх нащадків Адама), на третій день воскрес начебто просто пробудився від сну. Він підняв Адама із тління начебто просто Адам ніколи не тлів. Він подолав смерть начебто просто вона ніколи не існувала. Тому й звемо Господа Ісуса "Пасхою нетління, світу спасінням". Господь перевів нас від тління до нетління ("Пасха" означає "перехід") і цей перехід від руйнації смертю до незнищенності життя був нічим іншим як спасінням світу.
Марія Ярема
