Проповідь преосвященного владики Діонісія в 15-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Vladyka Dionisij 13 08 2017Мт 22, 35-46; 2 Кор 4, 6-15

Дорогі в Христі брати і Сестри!

Сьогодні Святе Євангеліє подає нам для роздумів діалог Ісуса з його супротивниками – садукеями і фарисеями, – правдоподібно, в Єрусалимському храмі. Один фарисей, законовчитель, спитав Ісуса, спокушаючи його: “Учителю, котра найбільша заповідь у Законі?” Ісус йому відповідає, цитуючи уривок зі щоденної молитви євреїв, що міститься у Книзі Второзаконня 6, 4-5: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю». Це найбільша й найперша заповідь. Згодом, наводячи уривок з книги Левіта 19, 18 додає: «А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого». 

Опісля, коли фарисеї були зібрані разом, Ісус їх запитує: «Що ви думаєте про Христа - Месію? Чий він син?». Фарисеї йому відповідають: «Давидів». А Ісус їм: «Як же Давид у натхненні називає його Господом, тож не може бути його сином, бо псалом Давида каже: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги» (Пс 110, 1). Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?” І фарисеї замовкли.

Проте, ми звернемо особливо увагу на відповідь Ісуса щодо заповіді любові. По перше, «Слухай Ізраїлю, люби Господа Бога всім твоїм серцем…» – це серцевина закону ізраїльського народу; їхня головна молитва; їхня «ісповідь віри». Євреї її відмовляли три рази на день. У гітлерівських концтаборах вони ішли на зустріч смерті з тою молитвою в устах.

А велика новизна відповіді Ісуса стосується другої заповіді: «Люби ближнього твого, як себе самого!». Хоча цей закон записаний в старозавітній книзі Левіта 19, 18 – він був, наче загублений серед великого числа інших законів, і термін «ближній» стосувалось радше до осіб ізраїльського народу. У відповіді Ісуса цей закон набирає універсального значення адже у версії євангелиста Луки фарисей питає: «А хто мій ближній?». Тоді Ісус говорить притчу про милосердного самарянина, що змилосердився над політичним ворогом. Ближній є також чужинець, може бути і ворог, адже на іншому місці Ісус каже: «Любіть ваших ворогів і моліться за тих, що вас гонять» (Мт 5, 44). Любов до ближнього у відповіді Ісуса стоїть на цьому самому рівні, що любов до Бога: «Хто любить Бога, той нехай любить брата свого» (1 Йо 4, 21).

Чому саме стоїть на тому самому рівні любов до Бога і любов до ближнього? Постараємося наблизитися до цього найбільшого таїнства. Любов єднає три Божі особи в одного Бога, і ця сама Божа любов приходить у цей світ: «Бог так полюбив світ, що сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3, 16). Божа любов доброчинна, некористолюбна, сопричасна; вона єднає три Божі особи в одного Бога, і єднає учнів Ісуса в одну Церкву. Апостол і євангелист Йоан свідчить, що ми любимо, бо Бог перше нас полюбив (пор. 1 Йо 4, 19); любов яка єднає Ісуса з Отцем, єднає також Ісуса з його учнями » (пор. Йо 17, 26). Ця сама Божа любов єднає учнів між собою, і ця сама любов здатна любити чужинців і ворогів.

Ця сама Божа любов вимагає, щоб ми полюбили себе самого, як Він нас полюбив, тобто, щоб ми сприйняли себе такими, якими Бог нас створив, зі всіма дарами, а також зі всіма його обмеженнями і вадами. Себе полюбити Божою любов’ю – це важкий процес, подібний до того, як любити ближнього, як любити чужинців і ворогів.

Любити ближнього та себе самого – це також любити Бога. Вертикальна і горизонтальна любов іде разом, а це, радше, коло цієї самої доброчинної і некористолюбної любові, яка має початок у Бозі і дається світові. І кружляючи в світі, творить сопричастя однієї спільноти любові, і повертається до Бога, як до свого початку. Таким чином Любов це Альфа й Омега всього життя. Люблячи Бога, ближнього, і нас самих, як також все Боже створіння, ми беремо участь у Божому житті, у житті вічному: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває у ньому» (1 Йо 4, 16).

Бог створив і любить людину, а коли людина згрішила і віддалилася від Бога, Господь усе зробив, щоб відновити первісне сопричастя любові в Ісусі Христі.

А звідки конкретно починати любити? Від любові до ближнього: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить народився від Бога і знає Бога» (1 Йо 4, 7). Що треба починати від конкретних осіб нам чітко показує притча про милосердного самарянина, і останній суд: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (пор. Мт 25, 40); «Коли хтось каже: ‘Я люблю Бога’, а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Йо 4, 20). «Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя, бо любимо братів» (1 Йо 4, 7).

А чому так важко ближнього любити? Вже цар Давид говорить: «Я у беззаконні народився, й у гріху зачала мене мати моя» (Пс 51, 7). Людина народжується у самолюбстві, з природи є егоїстом, є «старою людиною». Самолюбство - це суть первородного гріха. Тому нас хрестять в ім’я Пресвятої Тройці, щоб ми любили доброчинною і некористолюбною любов’ю. На Хрещенні нам ставлять питання: «Чи відрікаєшся сатани і всіх діл його?..» – його гордині, його ненависті, його брехні, це все що належить до старої людини. А друге питання: «Чи з’єднуєшся з Христом?», - з Божою любов’ю, Його добротою, Його істиною, Його світлом, Його життям. Проте, це відречення сатани і це єднання з Христом продовжується протягом цілого життя людини. А ми всі знаємо, що живемо у світі спокус. Ми охрестили дитину, і забуваємо, що ми покликані єднатися з Ісусом у молитві і в ділах любові ближнього… Людина закриває своє серце до Бога, і на місце Бога впускає жити лукавого, продовжує його діла… Тому каже Ісус: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт 26, 41).

Ми на життєвій дорозі, серед упадків і підняття. Святий Апостол Павло каже, що бачимо, як у «дзеркалі, неясно». Цим дзеркалом, загадкою, таїнством Божим – є наш ближній. Ближній є тим «іншим» від мене самого, і від Бога самого, а щойно у Царстві Божому стане «обличчя в обличчя» (пор. 1 Кор 13, 12).

А ми слухали на цій Літургії також Апостола Павла з другого листа до Корінтян: «Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас».

Отож, треба нам Божого світла, і Божої підтримки, бо носимо скарб у глиняних посудинах. Без єднання з Богом у молитві, ми не матимемо сили встоятися у добрі. Сатана нас потягне.

А з молитвою, разом з Апостолом Павлом, зможемо сказати: «Нас тиснуть звідусіль, проте ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним».

Отож, скріплюймо себе Божим Словом, яке ми послухали на цій Божественній Літургії!

+ Діонісій

Рим, 19 вересня 2020


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії