Синаксар у п’яту неділю після Пасхи, про самарянку

Стихи:
Ти, до криниці прийшовши за тлінною водою,
Черпаєш воду живу, нею омиваєш гріхи.

Зустріч Христа із Самарянкою не була легкою. Відразу відчутна неприязнь жінки до чужинця та її зверхність, навіть, як до чоловіка. Така поведінка може свідчити лише про те, що самарянка мала чи перейняла від інших гіркий досвід минулого, який дуже сильно впливав на її поведінку.

Спасителю світу, Христе, дякую Тобі, що ніколи не гордуєш мною, коли наближаюся до Святих Твоїх Тайн, але з любов’ю схиляєшся наді мною, щоби живити мене Тілом і Кров’ю. Ти Бог, і просиш мене, людину, чи радше нас, людей: «Прийміть, їжте…, беріть, пийте…». Якби я знав дар Божий і справді усвідомлював, хто Ти, що мені кажеш: «Прийми, їж…, бери, пий», то мабуть був би охоплений по-неземному глибоким трепетом і невимовним благоговінням. Але ж я не так. Я не знаю дару Божого, хоча устами промовляю про Тіло і Кров. Я не те що не маю глибокого трепету і благоговіння, а навіть дозволяю собі сумніватися у Твоїй всесилі і всемудрості, кажучи подібно як колись самарянка: Зачерпнути не маєш чим, криниця глибока… Звідкіль у Тебе вода жива? А деколи я взагалі з повним безглуздям кажу: Хіба Ти більший від інших, які прославилися у світі розумом, вміннями, знанням? Хіба можеш мені помогти?