Євангельський уривок про жінку-хананейку читається у сімнадцяту неділю по зісланню Святого Духа (Мт 15,21-28). Церква ставить нам за приклад віру жінки-поганки. Чому маємо саме від неї вчитися? Бо у її серці була любов, любов до дитини, яка завжди є віддзеркаленням любові Божої до своїх чад. Ця любов штовхнула її звернутися до чужоземця; ця любов примусила її бути настирливою навіть тоді, коли зустріла глухе мовчання; ця любов примусила її спокійно перенести, здавалося би, різку відмову; та ж любов давала їй здатність бачити за словами Ісуса співчуття. Рушійною силою в серці цієї жінки була любов.

Євангельський уривок сімнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа (Мт 15,21-28) розповідає про велику віру жінки-язичниці. Ханаанянка, що не була просвітлена Богопізнанням, оскільки сповідувала ідолопоклонство, все ж таки Бога пізнала. Натомість юдеї, що вірили в одного Бога, не пізнали Його сущого серед них.

Великий Боже, що зволив поселитися у мені і бути моїм Богом, прийми мою подяку у цей день та щедро обдаруй правильним розумінням несказанного Твого благодіяння. Я рідко усвідомлюю себе Твоїм храмом, храмом Бога живого. Мені якось зрозумілішим є мислити себе щеням, що їсть крихти зі столу Твоєї любові та благодіяння. Бути храмом означає бути святим, а бути щеням не вимагає особливої турботи про досконалість. А однак щеням я почуваю себе не завжди, а лише тоді, коли мені зручно. Бо коли Ти промовляєш до мене, щоб я очистив себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи освячення в Твоєму страсі, то я прибираю вигляд безмовного щеняти, якому вистачає крихт, що падають зі столу, хоч знаю, що є дитиною, а не щеням. А коли вимагаю для себе Твоїх щедрот, то тут же забуваю про свою попередню поставу і почуваю себе найгіднішим усяких благодіянь, і обурююся, чому мені не відповідаєш, коли прошу чогось. Тоді я поводжу себе майже як рівний Тобі, а зовсім не покірно чекаю як щеня під столом.