Великий Боже, що зволив поселитися у мені і бути моїм Богом, прийми мою подяку у цей день та щедро обдаруй правильним розумінням несказанного Твого благодіяння. Я рідко усвідомлюю себе Твоїм храмом, храмом Бога живого. Мені якось зрозумілішим є мислити себе щеням, що їсть крихти зі столу Твоєї любові та благодіяння. Бути храмом означає бути святим, а бути щеням не вимагає особливої турботи про досконалість. А однак щеням я почуваю себе не завжди, а лише тоді, коли мені зручно. Бо коли Ти промовляєш до мене, щоб я очистив себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи освячення в Твоєму страсі, то я прибираю вигляд безмовного щеняти, якому вистачає крихт, що падають зі столу, хоч знаю, що є дитиною, а не щеням. А коли вимагаю для себе Твоїх щедрот, то тут же забуваю про свою попередню поставу і почуваю себе найгіднішим усяких благодіянь, і обурююся, чому мені не відповідаєш, коли прошу чогось. Тоді я поводжу себе майже як рівний Тобі, а зовсім не покірно чекаю як щеня під столом.
Не вмію я, мій Господи, бути Твоїм храмом, хоч живлюся Твоїми Святими Тайнами. Не вмію бути Твоїм храмом, адже у ньому все мало би промовляти Твою славу (пор. Пс 29 (28), 9), а я стремлю, щоб у мені все промовляло хіба мою славу. Ти служиш мені, подаючи себе у Святих Тайнах, а я натомість не приношу себе Тобі. Живлюся як дитина, а живу як щеня. Мислю про себе надзвичайно високо, а поводжуся низько. Не маю ані високого розуміння синівства, про яке говорив Твій апостол, ані високого розуміння смирення, яке показала жінка хананейка. Я усе чиню навиворіт: претендую бути сам собі богом, замість того, щоб стати Твоїм храмом, Боже; коли кличеш мене дитиною, вдаю із себе щеня, а коли, випробовуючи мою віру, називаєш мене щеням, обурююся і протестую. Прости мене, надихни у мені велику віру, велике смирення, навчи мене бути живим храмом і дитям. Амінь.
Марія Ярема
