Неділя 10-та по Зісланні Святого Духа. Перше послання Апостола Павла до Коринтян 4,9-16

9. Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям. 10. Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж – міцні; ви славні, ми ж без чести. 11. До сього часу ми голодуємо, і спраглі, і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. 12. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; 13. нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. 14. Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. 16. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками.

У десяту неділю по Зісланні Святого Духа в читанні Апостола чуємо про правдивий сенс апостольства. Каже Св. Павло, що правдиві апостоли є призначені Господом бути останніми, а не першими, бути видовищем, а не хвальбою, бути нерозумними, а не мудрими, немічними, а не сильними, безчесними, а не славними. Апостоли є немов ті, що призначені на страту. Вони є незрозумілим видовищем не лише світові та людям, але й самим ангелам, які дивуються з їхнього безчестя та страждання. Голод і спрага, скитання і труд, образи і гоніння, ганьба і приниження – ось доля правдивих апостолів Господніх. Більше того, вони покликані благословляти тих, що їх ображають, і терпеливо зносити усякі гоніння.

Кожен з нас, охрещених, також отримав святе апостольство – нести у світ благовість Христа. Це апостольство жодним чином не стосується лише духовенства, але всіх нас, які носимо ім’я християн. Пригляньмося лишень до нашого апостольства, чи воно правдиве. Ми усі хочемо бути першими (ну якщо не зовсім першими, то точно вже не останніми), ми хочемо, щоб нас хвалили (ну якщо вже не хвалили, то бодай аби не ганьбили), ми усі прагнемо бути перед людьми мудрими (ну якщо не бути мудрими, то принаймні не виглядати нерозумними), хочемо бути сильними і славними (ну принаймні не найслабшими і приниженими). Хто з нас відчуває себе призначеним на страту? Хто відчуває себе сміттям і покидьками світу?

Виглядає, що наше апостольство суттєво відрізняється від того, яке пропонує Апостол Павло. Ми маємо так багато причин, щоби оправдати неуспішність нашого апостольства: не маємо часу, щоб бути добрими благовісниками Христа, не маємо коштів, не маємо засобів, живемо не у той час, маємо інші обов’язки, не вміємо, не знаємо…, і т.д. Насправді ж причина нашого неуспіху в апостольстві мабуть полягає в тому, що ми не розуміємо, чим воно є насправді.

Ми усі нині захоплюємося проповіддю і величчю Св. Апостола Павла та інших Святих Апостолів. Але подивімося на коринтян: вони не хвалили і не вважали великим Апостола Павла. Знаємо це хоча би по тому, що він пише цей фрагмент листа для того, щоби їх напоумити, щоби їх наново привернути до себе, щоби віднайти у них готовність його приймати. Апостол перераховує усі ці свої приниження і нестачі не для того, щоб дорікнути коринтянам, що вони живуть у достатку та не зазнають подібного, але для того, щоби показати правдиве апостольство, яке не шукає свого зиску. Апостол пригадує коринтській Церкві, що він є її батьком, тобто що він породив її у вірі, і хоча би тому йому належить від неї послух. Тобто Св. Павло переконує коринтян слухатися його. З того бачимо, що Апостола не сприймали в Коринті, не були йому послушні та воліли радше слухати більш «світських» апостолів. Тому Св. Павло наполегливо просить коринтян наслідувати його. Ми ж переважно маємо перед собою образ Апостола Павла як сильного і славного проповідника, якого усі із захопленням слухали та приймали. Як свідчить читання десятої неділі по Зісланні Святого Духа, так не завжди було. Апостол терпів усілякі злигодні і погорду. Саме тому сьогодні величаємо його як правдивого Апостола Христового.

А що вибираємо ми у своєму апостольстві: бути сміттям світу чи бути всіма шанованими, бути немічними і нерозумними Христа ради чи мудрими і сильними ради себе? Бути апостолами Христа чи проповідниками власного добробуту і честі?

Марія Ярема

У десяту неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Матея про вилікування біснуватого (епілептика) і про те, як Христос передвіщає свої страждання, смерть і воскресіння (Мт 17,14-23).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

14 Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг,
15 каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду.
16 Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити».

Юнак багато терпить

Кожна хвороба і кожне недомагання, вилікувані «в той час» нашим Спасителем, відносяться до різних духовних хвороб серед людей [сьогодення]: ось паралітики вказують на осіб, позбавлених духовної сили, яких дух спочиває у тілі, немовби паралізований; сліпі, будучи такими, представляють людей позбавлених бачення реальності, видимої лише для духа, і глухі є знаком людей, позбавлених слуху у прийнятті Слова спасіння.

В аналогічний спосіб до вище сказаного потрібно підходити також до того, що стосується епілептика. Це є хвороба, що в більшості випадків не атакує людей, що нею страждають, і тому під час цих періодів, коли не має епілептичних нападів, страждаючий цією хворобою справляє враження людини, яка ні в чому не відрізнявся від того, хто почувається добре. Подібну патологію можна відкрити в деяких душах: дуже часто передбачається, що вони знаходяться у доброму здоров’ї в області чистоти чи інших чеснот, але потім приходять моменти, в яких піддаються нападові хвороби (пристрасті) немовби епілепсії, через що зі стану удаваного здоров’я і сил, що занепадають, впадають у хворобу: страждають ілюзіями цього віку та іншими жадобами.

Оріген, Коментар на Євангеліє від Матея 13,4.

 

Допоможи моєму невірству

Святе Письмо показує, що той чоловік був дуже слабкої віри. Це можемо зрозуміти з багатьох речей. Зі слів Христа: Все можливо тому, хто вірує; з того факту, що той, який до Нього наблизився, сказав: Поможи моєму невірству; з того, що Христос наказав злому духові, щоб більше в нього не входив, і також з того факту, що той чоловік сказав Христові: Якщо можеш. Однак – хтось може сказати – якщо його невірство було причиною того, що злий дух з нього не вийшов, чому тоді Ісус картає учнів? Аби показати, що вони завжди можуть уздоровити, навіть тоді, коли ті, які приходять, не мають віри. Подібно, як дуже часто віри тих, які приходили, вистачало, щоб отримати сповнення прохання, навіть за посередництвом менших (слуг), так само для того, щоб відбулося чудо, часто вистачало сили тих, які творили чудо, навіть якщо ті, які просили, не мали віри. Про такі два випадки читаємо в Святому Письмі. Рідні, друзі і приятелі Корнелія отримали дар Святого Духа завдяки своїй вірі, натомість завдяки Іллі, хоч ніхто не мав віри, мертвий чоловік воскрес.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 57,2.

 

17 «Роде невірний та розбещений», – відповів Ісус, – «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!»

 

Рід невірний і розбещений

Ісус сказав: Роде невірний та розбещений, – тим самим Спаситель виявляє, що зло прийшло внаслідок зіпсуття, виступило проти природи і вчинило нас розбещеними. Обтяжений тягарем цілого людського роду на землі, його лукавством і тим, щоб жити з ним [лукавим родом], Ісус сказав: Доки мені з вами бути?

Оріген, Коментар на Євангеліє від Матея 13,7.

 

Доки вас буду терпіти?

Подивися також з іншої сторони і зауваж недомисел того, який перед натовпом звертається до Ісуса, говорячи проти учнів: Я був привів його до Твоїх учнів, та вони не могли його зцілити. Однак Господь, звільняючи учнів Bisnuvatyy 3від закиду, поставленого перед народом, приписує йому більшу провину. Роде невірний та розбещений, – каже в дійсності Ісус, – доки мені з вами бути? Аби не поставити цього чоловіка у незручне становище, спрямовує свої слова не лише до нього, але до всіх юдеїв. Багато з присутніх могли б правдоподібно згіршитися і отримати недобру думку про Ісусових учнів. Коли каже: Доки мені з вами бути? – показує також, що смерть є для Нього чимось, що Він приймає та прагне, і очікує, щоб відійти з цього життя, і було б для Нього важко не бути розп’ятим, а перебувати з ними. Однак Ісус не зупинився на докорах, але що каже? Приведіть мені його сюди! Питає його батька, скільки часу той хворіє. В такий спосіб Ісус захищає свої учнів, а одночасно пробуджує в батькові добру надію, щоб вірив, що його син буде звільнений від того зла. Господь дозволяє, щоб злий дух кидав хлопцем, однак робив це не напоказ, – адже коли збігся натовп, заборонив йому, – але з огляду на батька, щоб він, бачачи, що злий дух стривожився на сам заклик Ісуса, принаймні в такий спосіб повірив у чудо, яке мало незабаром відбутися.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 57,3.

 

18 Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті.

 

Ісус говорив до нього строго

Не той, хто терпів, але диявол мав отримати докори. Натомість Ісус докоряє хлопцеві і диявол виходить з нього: тому що через свої гріхи він був опанований дияволом.

Єронім, Коментар на Матея 3,17,18.

19 Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?»

 

Чому ми не могли його вигнати?

Учні дивувалися, що не могли вигнати злого духа, адже їм було дано силу не лише проганяти демонів, але навіть воскрешати померлих. Але оскільки Закон не був більше з ними, [Христос] сказав: Роде невірний та розбещений, (здається, що в кожному випадку спрямовує ці слова до тих, яких освятив) доки мені з вами бути? Не маючи віри, втратили також той Закон, який мали. Дійсно, якщо б вони мали віру в Нього, бо гірчичним зернятком є Він, та кинули цей тягар гріхів і цю важку силу невірства далеко від народу, який приходив до них, силою Слова (Ісуса), вони могли б його [тягар] перенести через цей поганський світ, як гору у море.

Іларій з Пуатьє, Коментар на Матея 17,8.

 

20 Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого.
21 А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом».

 

Віра як гірчичне зерно

Вважаю, що в даному контексті названі гори вказують на сили, що стали перешкодами до неймовірного поширення зла, сили, які в певному сенсі, закорінені в душах людей. Тому, якщо хтось має усю віру, таким чином, щоб не бути більше невіруючим самому лише текстові Святих Писань, і має віру як Авраам, який вірив Богові аж настільки, що його віра була зарахована йому за праведність, така особа скаже цій горі (тобто: німому і глухому духові, присутньому у тому, який був названий епілептиком): Двигнися звідси (очевидно, з хворого, ним переслідуваного) і вона двигнеться. І Апостол, виходячи (думаю) власне з цього, ствердив з апостольським авторитетом: Навіть якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти. Не одну, але багато гір, до неї подібних, є спроможним переставити той, хто має віру як гірчичне зерно. Звичайно, нічого не буде неможливого для того, хто має таку віру. Але звернімо знову увагу на слова: Цей рід (бісів) нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом. Якщо коли-небудь мусимо подбати про зцілення хворого, страждаючого подібною хворобою, не звертаймося із жодними клятвами (обіцянками), питаннями та промовами до нечистого духа, немовби він нас слухав; але посвячуючись молитві і посту, зможемо – молячись за спасіння хворого, що приходить від Бога, і нашим власним постом – віддалити від нього нечистого духа.

Оріген, Коментар на Євангеліє від Матея 13,7.

 

Зможете сказати оцій горі: перенесися

Мені здається, що вони були стривожені і боялися втратити благодать, яка була їм повірена. Вони ж в дійсності отримали владу над нечистими духами. Однак, підійшовши до Нього на самоті, запитували Його, не тому, що можливо встидалися, – адже це вже відбулося, а вони самі досвідчили свою неміч, безкорисним був би стид перед визнанням цього, – але тому, що хотіли запитати Його про щось велике і незвичайне. А Христос? Каже: Через вашу малу віру. Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. Якщо ти скажеш: куди гору перенесли? Я відповім тобі, що зробили щось набагато більше, воскрешали незліченних померлих. Адже не є тим самим: перенести гору і звільнити тіло від смерті. Кажуть, що згодом деякі святі, набагато менші від них, переносили також гори, тому що певна необхідність цього вимагала. З цього випливає, що і вони переносили б гори, коли була б така необхідність і потреба.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 57,3.

 

22 Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям,
23 і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне». І вони тяжко зажурились.

 

Учні тяжко зажурились

Для того, щоб [учні] не сказали: Чому постійно тут перебуваємо? – [Христос] знову говорить до них про свої страждання, і вони, чуючи це, не хотіли навіть бачити Єрусалиму. Зверни увагу, що навіть тоді, коли Петро зазнав докору, коли вже розмовляли про це Мойсей і Ілля, та коли вжеBisnuvatyy 6 назвали цю подію славою, коли вже Отець дав почути свій голос з неба, коли відбулося так багато чудес, коли воскресіння було вже при дверях, – коли сказав, що не буде довго мертвим, але воскресне третього дня, – не могли ніяк погодитися з тою думкою, але зажурилися, і то не лише трохи, але тяжко. Сталося це тому, що вони ще не розуміли значення тих слів. Виразили це Марко і Лука. Перший сказав: Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати. Другий сказав подібно: Однак, вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися Його спитати про це слово. Але якщо вони не розуміли, то чому зажурилися? Тому, що не все було для них незрозуміле, знали, що помре, адже часто про це від Нього чули. Не знали ще точно, яка це мала бути смерть, саме смерть, з якої Він мав бути негайно звільнений, і яка мала стати причиною незліченних дібр. Не знали, що ж то мало бути за воскресіння, не розуміли цього. І через це були засмучені, адже були дуже прив’язані до свого Учителя.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 58,1.

 

Третього дня воскресне

Завжди те, що радісне, переплітає з тим, що сумне, і робить це для того, щоб коли прийдуть сумні речі, вони не викликали страх у апостолів, а щоб апостоли вже були приготованими прийняти їх. Якщо зажурені тим, що Він мусить бути вбитим, то мусить звеселити їх те, що третього дня Він воскресне. Без сумніву, якщо зажурилися, – і то зажурилися тяжко, – то не через те, що були невіруючі (знають же, що Петро зазнав докорів саме через те, що не вмів прийняти те, що Боже, але звертав увагу на те, що людське), але тому, що в їхній любові до Вчителя не могли прийняти нічого болючого і покірного по відношенню до Нього.

Єронім, Коментар на Матея 3,17,23.

 

Необхідність страждання

Для того вивів учнів на гору і показав їм славу, якою в майбутньому мав би сіяти ввесь всесвіт. Потім, зійшовши з гори, звільнив людину від брутального і злобного духа. Було необхідним, щоб Він терпів спасительні за нас страждання і терпів наругу від юдеїв. Коли це сталося, було цілком передбачено, що учні затривожаться і будуть роздумувати над тим, кажучи між собою: «Багатьох воскресив з мертвих за посередництвом своєї божественної сили, наказував морям і вітрам, переміг Сатану своїми словами – як же тоді тепер Він дав себе спіймати і впав у пастку своїх убивців. Можливо ми помилилися, коли думали, що це мав би бути Бог». Для того, щоб могли цілковито пізнати майбутнє, провіщає їм таїнство свого страждання.

Кирило Олександрійський, Фрагмент 209.

 

Вони його уб’ють

Було неминучим – сподіваюся – звернути увагу на це, тому що видача Його у руки людям відбулася не з боку самих людей, але з боку сил, яким Отець видав Сина за всіх нас, руйнуючи того, хто має владу смерті, через той сам факт, що [диявол] був виданий і підданий владі Того, Який був виданий. Через смерть, насправді, подолав того, який смерті силу має (тобто диявола) і звільнив тих, які через страх смерті були піддані рабству протягом цілого життя.

Оріген, Коментар на Євангеліє від Матея 13,8.

У неділю, 13 серпня 2017 року, Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі очолив Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії. Архиєрею співслужили ієромонах Орест Козак та диякон Василь Тимішак.

Після читання недільного Євангелія Владика Діонісій звернувся до присутніх на молінні вірян із проповіддю:

 

«Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: перенесися звідти туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для Вас неможливого!»

Дорогі браття і сестри!

Одного дня у місті Калькутта нам добре знайома свята мати Тереза обтирала вонючі рани одного прокаженого. За звичаєм вона це робила з усмішкою на устах, балакаючи з недужим, неначе то була б її найбільш звичайна праця. В якомусь моменті недужий спитав в Терези: «Ти віриш у Бога, сестро?». «О так! Я вірую! Господь дає мені силу це все робити!», – відповіла вона. А мимоходом сестра спитала і в недужого: «А ти віриш у Бога?». «Так! Тепер я починаю вірити у Бога!», – відповів прокажений.

Ми щойно чули в Євангелії, як Ісус дорікає Апостолам через їхню малу віру. Доки Він має їх терпіти? І завершує: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: перенесися звідти туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для Вас неможливого!».

Свята Тереза з Калькутти перенесла цю гору з одного місця на інше, цю гору, яка була в її серці. Для неї не має нічого неможливого! Учні Ісуса ще не перенесли цієї гори. Вони не можуть вилікувати епілептика. Свята Тереза обтирає рани прокаженого, робить те, що мало хто відважується робити.

Бачимо, що євангелист Матей не боїться визнати цю недолугість Апостолів. Він також був цим недолугим учнем Ісуса і міг, звичайно, усе приховати, не записувати цього в Євангелії. Зазвичай люди говорять про себе тільки добре, про свої авантюри, про свої здобутки, про свої перемоги, яку велику рибу вони зловили чи як второпно вирішили якусь «безвихідну» проблему тощо.... Однак дуже рідко почуємо, щоб хтось говорив про свої поразки, про свої невдачі. Цього не боїться Апостол і євангелист Матей, змальовуючи євангельську картину, в якій батько приводить до Ісуса свого недужого сина і каже, що він просив Апостолів, щоб його зцілили, але вони цього не змогли зробити. Апостоли вірять в Ісуса, слухають Його, ходять за Ним, але їхня віра поки що покладається на розум, вони думають скористатись з віри, можливо засісти на 12 престолах, або сидіти праворуч чи ліворуч у Його Царстві. Тому «важко зажурились», коли Христос сказав їм, що «Син чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне». Вони такої новини не сподівалися від Ісуса, а коли старші піймали Його, то учні повтікали.

Проте після воскресіння Христового Апостоли знову з’єдналися, «всі вони пильно й однодушно перебували на молитві» (Ді 1, 13), очікуючи Духа Святого, і коли очікуваний Дух Божий зійшов на них, вони стали здатними переносити гори, свідчити про Христове воскресіння аж до кінців землі. Вони нічого не бояться! Для них вже не має нічого неможливого! Вони готові на все, як свідчить Апостол Павло в листі до Коринтян (4, 11-13) сам про себе, кажучи: «Ми голодуємо, спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось… Нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми любов’ю відзиваємося». І благає Апостол Павло громаду Коринтян, щоб і вони були його послідовниками.

Віра – це Божий дар, це динамічний дар, який може рости; про це просить батько біснуватого сина: «Вірую, Господи, допоможи моєму невірству» (Мр 9, 24). А ця віра може і маліти, і взагалі зникнути, якщо ми закриватимемось у собі, занедбуватимемо спілкування з Богом, не хотітимемо приймати те, що життя нам дає, не поглиблюватимемо її читанням Святого Письма і добрих книжок.

Повернімося до недужого, якого Ісус зцілив. Євангеліє каже, що біс мучив хлопця i він часто кидався в вогонь, часто й у воду. Знавці Біблії інтерпретують ці атрибути, як прояв епілепсії, бо за часів Ісуса Христа всі види зла уважали як дію сатани, який є ворогом Божим і людини, джерелом усього зла у світі.

Проте і ми якоюсь мірою даємо себе опановувати бісам, які нас кидають то в вогонь, то в воду, вводять нас у неспокій. Такими бісами може бути ненависть, злоба, гнів, прокльони, матюки, страх, розчарування. Ці духи не походять від Бога, а від злого. Щоб їх вигнати від себе та від інших, треба молитви і посту. Молитвою і постом необхідно виганяти бісів, які криються у нашому серці; тих бісів, що нас закликають славити наше ім’я, шукати наше царство, чинити за всяку ціну нашу волю. Якщо цього не маємо, то кидаємось то у вогонь, то у воду! Тратимо мир, живемо у неспокої.

Нам потрібно постити, не тільки здержуючись від деякої їжі, але борючись проти всякого зла! Піст має бути здержаністю для себе, щоб дати милостиню потребуючим. Молитва і піст дає силу в боротьбі, а в разі упадку дає силу і встати.

Дорогі,
отож Господь сьогодні запевняє нас, що коли матимемо віру, зможемо гори переносити. Не треба нам переносити географічні гори. Не треба переносити Карпати, Апенніни чи Альпи, але можемо переносити гори самолюбства, що в нашому серці, і гори життєвих випробувань. Тоді не буде потрібно «кидатись у вогонь і воду», а будемо мати Божий мир у собі, навіть серед найбільших випробувань. Отже, Слово Боже нас запрошує до молитви, щоб збільшити нашу віру, бо віра – це динамізм, який потрібно безнастанно збільшувати, бо небезпека її втратити завжди присутня.

І на кінець, будьмо послідовниками Ісуса Христа, послідовниками Апостола Павла, святої Терези з Калькутти і наших великих святих! Осягнення святості стало можливим для тих, які її прагнули, чому ж не може бути воно і для нас близьким та бажаним? А коли невіруючі побачать наші добрі діла, можливо і вони повірять у Бога!