За день до свята Успення Пресвятої Богородиці Церква закликає своїх вірних до радості і веселості: Люди, заздалегідь тіштеся, з вірою плещіть руками і в любові зберіться, днесь радуючися і світло воскликуючи всі з веселістю, Божа бо Мати має з земного до висот перейти славно. Її піснями повсякчасно як Богородицю славимо. Такі радісні мотиви тропаря спонукують нас думати про завершення земного життя як про велике торжество славного переходу з земного до висот. Однак водночас є спокуса помислити, що такий перехід може бути властивий лише Богоматері чи іншим великим і вибраним святим. Насправді ж успення Пречистої є прототипом переходу із земного до небесного життя кожного, хто увірував у Її Сина.

В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну. Такими словами кондака величаємо Пресвяту Богородицю у славному святі Успення та в усі дні посвяття цього празника.

Богоматір названа в молитвах невсипущою, тобто Тією, яка ніколи не стомлюється молитися, живе молитвою так, що не потребує сну-відпочинку від неї. І в заступництві за людей Вона правдиво названа незамінним упованням. Адже покладаємо наше уповання, сподівання на заступництво Тієї, Яка має до Бога незвичайну сміливість, як часто про це говорять наші літургійні тексти.

У свято Успення Пресвятої Богородиці на Вечірні урочисто співаємо: О, дивне чудо! Мати Життя до гробу покладається і гріб стає драбиною до неба. Радій, Гетсиманіє, свята оселе Богородиці! Заспіваймо, вірні, маючи за провідника Гавриїла: Радуйся, Благодатна, з Тобою Господь, що через Тебе подає світові велику милість. Ця стихира свята поєднує у собі різні часи і простори, ставлячи нам перед очі вічність з її позачасовістю та надпросторістю. І таке поєднання різних часів і просторів чудово вплітається у саму тематику свята – перехід від землі до неба Діви Марії. Чому говоримо про різні часи і простори? Найперше у стихирі згадується, що Мати Божа покладається до гробу – це відбувалося у I ст. в Гетсиманії, згідно з текстом стихири. Далі сказано, що гріб стає драбиною до неба – мова йде про видіння Якова приблизно у 17 ст. до Христа у Бетелі (див. Бут 28, 19). І знову після цього піснеспів говорить нам про Гавриїла як про провідника нашої молитви, а Гавриїл благовістив Діві Марії про Її Богоматеринство в Назареті за дев’ять місяців до початку нової ери.

Перемагаються закони природи у Тобі, Діво чиста: бо дівственне є Різдво, і смерть наперед заповідає життя; по різдві Діва, і по смерті жива. Спасаєш завжди, Богородице, насліддя Твоє, – так піднесено-молитовно звертаємось до Пресвятої Богородиці в свято Її Успення (ірмос свята). У Марії справді перемагаються закони природи, тому що Вона сповнена Богом, Який понад природу видимих і невидимих речей. Дивний парадокс: Бог сам сотворив природу людини і світу навколо людини, тобто Він сам впорядив закони природи, але Він же ж їх і перемагає чи порушує. Бог сам установив дітородження супротивним дівицтву, а смерть поклав карою за непослух, а тут, у Діві, сам руйнує встановлений порядок, бо дівственним є Її Різдво, тобто під час зачаття та родження Марією Христа Вона залишається Дівою, і смерть Її заповідає життя, а не кару.