Празник Успення Пресвятої Діви Марії – це не лише привід для роздумів про таїнство смерті Богородиці, а й велика нагода пригадати ким є Богоматір в очах Господа і для кожного християнина. Як часто в подячних піснях Акафісту до Богородиці чуємо: «Радуйся, започаткування чудес Христових», «Радуйся, бо через Тебе пекло опустіло», «Радуйся, ключе, що райські двері відмикає». А у стихирах Молебню до Пресвятої Богоматері всі парафіяни разом із церковним хором суголосно найменують Непереможну Владичицю «скитальців потіхою», «горою, тінню сповитою». Як спричинилася Пречиста Діва Марія до того, щоби бути уславленою такими словами?
Усе земне життя Вседіви було наче позначене перемаганням законів природи. Згідно з Переданням Марія народжена від неплідних батьків на схилі їх літ та живлена Ангелами у Господньому Храмі під час перебування у святині. Ще більше вражає благовість Гавриїла та безсіменне різдво Божого Сина. Адже хто бо міг уявити собі матір без мужа і діву, що носить немовля? Хто бо міг помислити Бога в лоні людини? Усі закони природи переможені у Ній. А в хвилині смерті Непорочної природа також лякається обійняти Її тіло своїми законами умертвіння і тління. Гріб і умертвіння не втримали Її, бо як Матір Життя до Життя Вона переставляється.
Марія повсякчасно плекала у собі ті самі думки, які були й у Христі Ісусі. Вона, будучи Матір’ю Божою, не вважала себе достойнішою за інших, але применшувала себе, в усьому будучи слухняною Божій волі аж до смерті. Тому Бог вивищив Її, через Яку Він Сам подобою явився як людина. Через Марію Господь, Який існує в Божій природі і перед Яким усяке коліно приклоняється на небі, на землі і під землею, став подібним до людини.
Блаженною є Марія. І не лише тому, що лоно Її носило Господа слави, а груди Її Його кормили, але й тому, що слухала Боже слово і його зберігала. Блаженна, бо завжди вибирала кращу частку – слухати слова Сина і Бога свого.
Люди, що живлять любов до якого-небудь предмету, мають звичай завжди говорити і думати про нього в своєму умі, вдень і вночі. Тому нехай ніхто не докоряє мені в тому, що після попередніх слів я пропоную тепер ще одне на хвалу Матері мого Бога, немов би ще один дар Її Успенню ...
Для Матері Божої не потрібні наші похвали – це ми маємо потребу в Її славі. Справді, як прославити те, що вже препрославлене? Як зробити джерело Світла ще світлішим? Воістину ми, здійснюючи це святкування, самі сплітаємо собі вінець: Ось, слово Господа, я шаную тих, які мене шанують (1 Цар 2, 30).
Колись ми возвеличили дівственну скинію Богоматері, нині ж заспіваймо пісню погребальну. І нехай ніхто не дорікає мені за те, що взявся за справу, що перевищує мої сили, бо склав я це слово зі смиренням, згідно з даною мною обіцянкою. Нехай також ніхто не дивується, якщо слово буде містити в собі щось відоме лише небагатьом. Отже, явився до гробу Божої Матері незліченний лик богоносців і всі чини смирних Сил, невидимо злетівши з висоти, зібралися на дивне видовище. Богонатхненні душі святих, яких книга Пісня Пісень в духовному сенсі називає дівами (П.п 1,2), були також там, складаючи хори навколо ложа, бо пристойно було, щоб богоугодні душі усопших були присутні при Цариці єства, передували Її переходу, супроводжували Її урочистою ходою і співали пісні на Її відхід.
«Пречиста Богородице, живучи завжди з живоносним Царем і своїм Сином, молися повсякчасно, щоб від усякого ворожого підступу захоронені і спасенні були Твої діти, бо ми придбали в Тобі Заступницю і Тебе повіки врочисто прославляємо» (Стихира Вечірні).
Преславне народження від неплідних батьків у похилому віці, чудне дитинство у Божому Храмі, незбагненне зачаття і предивне родження Сина Еммануїла, близький супровід Його у земному житті та Вознесінні. Усе те звершилося у житті Богородиці. А воднораз переслідування, втеча, біль материнського серця аж до найжахливішої агонії при видінні невимовної агонії Сина. Усе те звершилось і усе те було освячене Її згодою на преславні діла Божі у Її житті. Усе те звершилось без жодної недосконалості, без жодної тіні непослуху, без жодної участі у гріховній самовільності.
