«Прощаю мого співбрата по чину, одночасно мого вихованця, близького друга», – владика Діонісій Ляхович про єрм. Степана Стареправо, ЧСВВ

vl. DionisijДорогі отці, брати і сестри!

З великим болем на серці та з глибокою надією на воскресіння прощаю мого співбрата по чину, одночасно мого вихованка, близького друга, а навіть мого опікуна у моїх бідах. Втрачаю я та втрачає екзархат генерального вікарія, протосинкела. Тим же самим одержали адвоката перед Господом у важкому встановленні екзархальної структури.

Знав дуже добре покійного Андрія, батька отця Степана, який був головою церковного комітету під час мого душпастирського служіння у Марцеліні, місцевості, де збудований храм на подобу того, що у Зарваниці. Знаю їх побожну маму Елену, всіх чотирнадцять братів і сестер, між ними с. Марту, Згромадження сестер служебниць. Усі діти одержали глибоке християнське виховання.

Будучи ігуменом, поставив ще студента Степана на важке випробування, яке йому допомогло стати вірним монахом і священником. Під час студій у Куритибі отець Степан опікувався хворими, яких наша семінарія приймала з наших поселень, і він їх спроваджував до відповідних міських лікарень. І ця допомога нашим бідним людям принесла велике благословення для семінарії.

Виконуючи служіння протоархимандрита ЧСВВ, у грудні 1996 році я запросив отця Степана до Рима на служіння віцеректора Папської колегії святого священномученика Йосафата, і відтоді він проживав у Римі, виконуючи ще служіння ректора тієї ж колегії, радника Василіанської курії і першого протосинкела новоствореного екзархату, як також душпастиря української громади в м.Рієті.

Відійшов від нас в обійми Бога Отця вірний слуга Божий, життєрадісний, працелюбний, справжній друг. Залишиться мені у пам’яті його остання усмішка. Ніхто тоді не зміг би сказати, що буде остання...

Вічна йому пам’ять!

Спібрат, вл. Діонісій

Джерело: Інформаційний ресурс Української греко-католицької Церкви


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії