У четвер Вознесення в українській парафії Свв. Сергія і Вакха Божественну Літургію очолив о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ, у співслужінні о. Василя Говери, Апостольського делегата греко-католиків Казахстану та Середньої Азії, о. Григорія Назара, душпастира УГКЦ у Польщі, та о. Миколи Туркота, ЧНІ, душпастира УГКЦ в Італії.
Виголошуючи проповідь під час Божественної Літургії, о. Василь, який довгі роки душпастирював в Італії, заохотив вірян пам’ятати на чужині про свою Церкву та не втрачати зв'язок з рідною землею.
Розкриваючи тему празника, проповідник зазначив, що Вознесення – це свято неба. Це свято, яке перемінює страх і безнадію апостолів на живу віру і надію. Біль, печаль, безвихідь, ностальгія зникають з Христовим вознесенням на небо. Апостоли починають відчувати, що «не все втрачено, більше того, нічого не втрачено, все це було потрібно, щоб збулося Писання і тепер повстає 
справжній рай, тепер повстає справжня віра, тепер повстає справжнє небо». Говорячи про вознесення Христа як про розлуку Спаса з учнями, о. Василь звернув увагу на суттєву відмінність між тією розлукою і розлукою, яку переживає кожен з нас, коли прощаємось з рідними чи близькими людьми. Адже вознесення не стільки розлука, як злука, як зазначив проповідник: «Оця розлука справді стала для апостолів злукою з небом. Вони аж тепер збагнули, що з Христом розлучитись неможливо. Можна перейти з Ним на інший вимір спілкування, більш довірливий і близький, але розлучитись з тим, кого любиш, неможливо». Таким чином стає зрозумілою радість апостолів, з якою вони повернулись до Єрусалиму. Вознесення – це свято актуальне для кожного з нас, не є лише спогадом про подію, що мала місце 2000 років тому поблизу Єрусалиму, як зауважив о. Василь, адже це свято, що пригадує нам про небо, до якого ми всі покликані. «Сенс усього життя на землі – це прагнути неба, щоб Бог був в моїй душі, бо де Бог, там і є небо. Це сенс життя, це сенс відносин, щоб Бог був творцем неба у моїй душі. […] Потрібно кожному з нас запросити Бога до свого серця, бути людиною вознесіння. Небо потребує постійного оновлення, постійного поступу. Важливо, щоб я пережив вознесення, щоб небо в моїй душі настало, щоб від настання неба змінилося моє реагування, можливо на важкі ситуації, на злі наміри, на неправду, щоб ми вміли по-небесному реагувати» – сказав проповідник. Завершуючи проповідь, о. Василь заохотив вірних залишити печаль, як закликає Херувимська пісня, щоб не печаль і турботи поглинали нас, а небо.
