У неділю, 25 листопада 2012 р., в українській церкві Свв. Сергія і Вакха в Римі відслужив першу (преміційну) Божественну Літургію ієромонах Адам Матрас, ТІ. Отець Адам був рукоположений на священика Варшавським Митрополитом, Кардиналом Казимиром Ничем, 30 червня 2012 р. у Варшаві.
Ієромонах Адам народився 22 жовтня 1982 р. у Варшаві (Польща), де і здобув середню освіту. В 2001 р. вступив до Товариства Ісуса (єзуїти) і після двохрічного новіціяту, який провів у Ґдині (північна Польща), 23 серпня 2003 р. склав Вічні обіти.
З 2003 по 2006 рр. вивчав філософію у Вищій Філософічно-Педагогічній Школі «Ignatianum» Товариства Ісуса у Кракові. Опісля, з 2006 по 2008 рр., проходив пасторальну практику у Щеціні (північно-західна Польща). З 2008 по 2011 рр. вивчав богослов’я на Папському Факультеті Богослов’я «Bobolanum» (Товариства Ісуса) у Варшаві. У сан диякона був рукоположений 18 червня 2011 р. Варшавським Митрополитом, Кардиналом Казимиром Ничем. У 2011 р. розпочав навчання у Папському Григоріанському Університеті в Римі. Перебуваючи на навчанні в Римі, о. Адам багато допомагає своїм служінням в українській парафії.
У своїй проповіді о. Адам, опираючись на недільне Євангеліє про милосердного самарянина, звернув увагу на важливість любові до ближнього. «Хто є мій ближній? Чи моїм ближнім є людина, яка ставиться до мене байдуже, чинить мені зло? Притча про милосердного самарянина повчає, що найперше кожний з нас є ближнім для Господа Ісуса Христа. Мій ближній – це Ісус Христос. Каже нам сьогоднішнє Євангеліє, що ця людина побита, обдерта, напівмертва – це також кожний з нас. Кожний з нас є обдертим, напівмертвим, тому що нам завжди чогось бракує і завжди нам чогось буде бракувати. Наші ближні – це також інші, навіть наші вороги, люди байдужі нам, люди, на яких злостимося. Каже сьогодні Ісус, що цей самарянин змилосердився, приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином. Цим самарянином є Ісус Христос, Який приступає до нас, зранених і обдертих, перев’язує наші рани, поливає їх оливою і вином, тобто своєю любов’ю», – наголосив проповідник.
Згадуючи постать священномученика Йосафата, літургійну пам’ять якого звершуємо 25 листопада, і споминаючи пам’ять жертв Голодомору в Україні, о. Адам зазначив: «Святий Йосафат – це пастир, однак цим пастирем має бути
кожний з нас, тому що кожний з нас має вести інших до Ісуса Христа, перев’язувати їх рани, поливати їх оливою і вином любові і милосердя. Згадуючи сьогодні жертв Голодомору, може видаватися неможливо вести інших, особливо наших ворогів і кривдників, до Ісуса Христа, бо по-людськи ми неспроможні до цього, адже це нас ранить, болить. Можемо казати, що мученицька смерть Святого Йосафата чи жахливий Голодомор – це кінець. Однак, це не кінець, адже сьогодні ми згадуємо Святого Йосафата, його терпіння і страждання, і тому це не кінець. Пам’ять про нього живе та його мученицька смерть принесла великі плоди. Народ відродився, держава, Церква, тому смерть – це не кінець. Смерть – це наш гріх, наш хрест, іншими словами, наша Велика П’ятниця. Це не кінець, тому що до кожного з нас приступає Ісус, перев’язує наші рани, бо Він нас любить, бо Він віддав своє життя за нас, бо Він – Добрий Пастир, Він хоче, щоб ми приносили інших до Нього. Після Великої П’ятниці лунає радісна вістка, що Христос воскрес. Без сумніву, ця Велика П’ятниця буде в нашому житті, однак потім буде Великдень», – підсумував новоієрей.
Божественну Літургію з о. Адамом співслужили о. Михайло Палій, о. Іван Стефурак та о. диякон Любомир Филипчак.
Після Святої Літургії о. Іван Кулик, настоятель української парафії в Римі, подякував новоієрею за звершення Літургії, за духовне слово та побажав Божого благословення, мужності та сили в служінні Богу та ближнім.
На кінець о. Адам уділив усім парафіянам нашого храму своє ієрейське благословення та подарував пам’ятну іконку про свої ієрейські свячення.
