«Якщо я не повернуся додому … на Різдво»: про життя за двома церковними календарями, жіночу міграцію та УГКЦ в Італії

Rizdvo s S. Maria Maggiore 6.01.2021Здавалося, завершиться 2020-й, а з ним й все те, що людство переживало і намагалося осмислити впродовж кризи коронавірусу і наслідків, які вона в собі несе. Розпочався новий календарний 2021-й рік, але все залишається поки на своїх місцях. Таке враження, що цього разу Бог дає нам серйозне «попередження». Життя із невидимим і, часом, безсимптомним вірусом не є легким в кожній країні світу (цьому слідують революційні виклики в галузі медицини та охорони здоров’я, економічні збитки, політичні аспекти, обмеження в пересуванні). Здається, людство не контролює більше свій щоденний побут. Очевидно, значно легше цю кризу долати в родинному колі на Батьківщині. Проте значна частина українців живе закордоном, де вони в свій спосіб святкують увесь цикл Різдвяних свят.

6 січня в Італії є державним вихідним днем. Це створює сприятливі умови для українців зібратися на богослужіння, якими розпочинаються літургійні святкування празника Різдва Христового.

«Кожного року в Українській парафії святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі в цей день приходили на молитву Великого повечір’я з Литією приблизно п’ятсот осіб. Тому ми просили в сусіднього італійського пароха храму Санта Марія дей Монті дозволу звершити цю молитву в ньому, адже він набагато просторіший за українську церкву. Окрім того, після молитви в храмі всі мали нагоду отримати благословенну просфору, якою ділилися під час вечері у Cвятвечір у своїх домівках», - пригадує докронавірусні часи священник Тарас Остафіїв, парох. Після цього присутні на молитві переходили в просторі зали італійської парафії, де на них вже чекала молодь і кожен при вході до залу отримував кутю, яку готував рано-вранці настоятель храму (близько 120 літрів) та пампушок. По завершенні спільної символічної вечері розпочиналися колядування та віншування. А вже опівночі в парафіяльному храмі звершувалася перша різдвяна Літургія.

З огляду на карантинні заходи, які запроваджені Урядом Італії, стало неможливо зібратися на молитву в сусідній італійській парафії. Тому настоятелі Української парафії святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі, єрей Тарас Остафіїв, парох та єрей Руслан Сідельник, віцепарох, вирішили організувати молитву Великого повечір’я з Литією в просторій папській базиліці Санта Марія Маджоре. Можливість молитися в цій святині стала одночасно і нагодою здійснити своєрідну маленьку парафіяльну прощу до цього храму, де зберігаються ясла Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, привезені з Палестини у 642 році, як подарунок від Єрусалимського патріарха Софронія для Папи Теодора І.

Цю прощу очолив преосвященний владика Діонісій Ляхович, Апостольський екзарх для українців католиків візантійського обряду в Італії у співслужінні преосвященного владики Іринея Білика, каноніка Папської базиліки Санта Марія Маджоре.

Після богослужіння мені вдалося поспілкуватися з кількома мігрантками про їхнє Різдво закордоном, коронавірус та аспекти міграції.

Пані Люба, родом зі Львова, до Італії приїхала працювати ще в жовтні 2000-го року. Два роки вона не мала документів на проживання в країні, проте згодом їй таки вдалося їх отримати. Свою першу роботу вона пам’ятає й нині; вона доглядала за літніми людьми за Римом, а потім працювала в лікарні доглядальницею. «Я прагнула дати своїм дітям вищу освіту. Це був основний мотив мого приїзду в Італію. Як тільки приїхала, то перший місяць мешкала в приміщенні біля прокатедрального собору Святої Софії. Тож я мала змогу щодня молитися на богослужіннях», - пригадує жінка. Співрозмовниця із приємністю згадує черницю, яка двадцять років тому допомагала людям, що приїздили на роботу в Італію, не знаючи мови, не маючи місця, де вони могли би заночувати. «Ми в тому приміщенні біля собору спали хто як міг (на розкладушках, на землі),- тут жінка раптом робить коротку паузу, не може стримати сліз. - Для нас це був великий стрес, адже ми не знали нікого, не розмовляли італійською. У мене в пам’яті завжди сестра-служебниця Клавдія із Бразилії, яка з нами тоді була». Далі запитую стривожену жінку, як вона переживатиме цьогорічні Різдвяні свята: «Так хочеться святкувати Різдво разом з всім світом, разом із Папою Римським, так хочеться єдності, особливо усім хто живе на поселеннях. До прикладу, завтра, 7 січня, велике свято Різдво Господа нашого Ісуса Христа в нашій церковній традиції, а ми мусимо працювати». У такі святкові дні, коли жінка змушена працювати, вона промовляє тихеньку молитву: «Господи, нехай ця праця буде на Твою славу». За її словами, італійська сім’я, в якій вона працює й мешкає, знає, що в ці дні в Україні святкують Різдвяні свята. «Я їх попередила, що в нас сьогодні, 6 січня, таке богослужіння, яке буває лише раз на рік і я прагну молитися з українцями. Вони мене сьогодні відпустили. Часто мої роботодавці запитують, чому я ходжу до церкви мало не щодня, а я їм відповідаю, що без Бога я жити не можу. Мені так легше перенести виклики мігрантського життя», - ділиться вона. Жінка відверто зізнається, що їй легше справлятися із проблемами, коли вона читає Апостол щодня, слухає Євангеліє: «Це дає мені розуміння, що я, часом, буваю неправа, адже це я приїхала сюди працювати, тому повинна миритися з обставинами. Участь в щоденному богослужінні мені дає душевний спокій».

Молода дівчина, Христина, теж зі Львова, де не так вже й давно вона здобула освіту маркетолога в Львівській політехніці. В Італії вона мешкає п’ять із половиною років. Приїхала закордон, аби розпочати нове життя в іншій країні. «Я їхала, як турист, так й залишилася тут. Працювала на різних роботах: від прибирання в сім’ях до догляду за дітьми та за літніми особами. Наразі я працюю офіціанткою», - ділиться вона. Запитую її, як вона справляється із викликами, які її спіткають, час від часу, в Італії. «Усюди нелегко, будь-яка праця потребує зусиль, нервів», - спокійно відказує вона. Далі дівчина додала, що «важливо, аби всі християни, як католики, так і православні, в будь-якій країні мали єдність і разом прославляли Бога». Дівчина теж мріє, що одного дня всі християни святкуватимуть Різдво разом. Найбільший виклик для неї, як і для всіх, під час пандемії коронавірусу такий: «Я за цей рік тричі втрачала роботу. Для себе я усвідомила, що, головне, все приймати і йти вперед, не здаватися. Під час строгого карантину весною мене рятувала молитва, участь в онлайн богослужіннях. Головне було перетерпіти, перечекати з вірою в Бога. Напевно, недаремно Він дав нам це випробування, аби ми стали ближчими до сім’ї, переглянули своє життя». Христина є активною учасницею молодіжної спільноти парафії святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі.

Історія приїзду і побуту п. Ірини із Тернопільщини в Італії надихає. В Італійській Республіці жінка проживає вже чотирнадцять років, з яких дев’ять – в Римі. «У той час, коли всі їхали до Італії, я теж вирішила спробувати. Мій шлях почався із півночі країни, де на той час не було ще такого парафіяльного життя, як в Римі. Там лише один раз на тиждень, в суботу, відправлялася Божественна Літургія для спільноти греко-католиків в орендованому італійському храмі», - розповіла вона. Пані Ірина одружена з італійцем, тому Різдво святкує двічі. «Я зауважила, що ми видаємося іншими, якщо не святкуємо разом свят зі всіма. Часто мене запитують, хто ми такі, чи ми - християни, чи католики?», - каже вона. Чоловік-італієць дружину підтримує і святкує українські свята також. Подружжя навіть взяло шлюб в греко-католицькій церкві в Україні. «Дякуючи Церкві ми добре пережили строгий карантин. Коли ходиш на роботу, увесь час думаєш, коли би настав той період, коли можеш довше поспати і побути вдома. Прийшли карантинні дні, ми пожили так пару днів, а потім зрозуміли, що тісно стає в чотирьох стінах. Дякуючи нашій парафії в Римі, нашим священникам, які зуміли знайти нові способи і щодня доносили до нас проповідь Божого слова, нас навчали, за карантин я багато нового для себе почерпнула», - додала вона.

«Нові часи поставили перед церковною спільнотою українців Рима також і нові виклики, які вони долають доволі успішно. Часто змінюється форма деяких звичних і традиційних способів святкувати ті чи інші празники, але незмінним завжди залишається їх зміст», - підсумував священник Руслан Сідельник, віцепарох Української парафії святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі.

Руслана Ткаченко


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії