Після читання святого Євангелія та проповіді, яка зазвичай виголошується відразу по читанню, слідує Єктенія усильного благання. У цій єктенії, окрім перших двох прошень, всі інші благання супроводжуються потрійним співом «Господи, помилуй», тож саме цей факт – потрійне, а не одинарне «Господи, помилуй» у відповідь на прошення єктенії, зумовив назву даної єктенії: усильно просимо Бога про помилування. Деякі прошення Єктенії усильного благання збігаються з прошеннями в інших частинах святої Літургії. Наприклад, прошення «За Богом бережений народ наш, за правління і все військо» присутнє у Мирній єктенії та на молитві Великого входу, як також у тихій молитві на Анафорі. Поминання церковної ієрархії знову ж таки міститься у Мирній єктенії, на молитві Великого входу, при кінці Анафори. Таким чином за свою Батьківщину (народ, його правління та військо) і за Церкву (церковний народ та його правління) молимося справді усильно: як в єктенії після читання Євангелія, так і в інших місцях святої Літургії. І справді добрий стан народу, успіхи його влади та мир в його межах, який забезпечується військом, є дуже важливими для того, щоб, за словами апостола Павла, «тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю» (1 Тм 2, 2). Також добрий стан Церкви та успіхи її влади безперечно важливі для цієї ж мети.
Перші два прохання Єктенії усильного благання, як вже було сказано, не є начебто «усильними», так як на них вірні відповідають одинарним «Господи, помилуй». Справді ці прохання, а також разом із ними перше «усильне» прохання (на яке вірні відповідають вже потрійним «Господи, помилуй») є таким собі вступом до інших прохань. Ось як звучать ці перші три прохання єктенії та відповіді на них:
Диякон (або священик): Промовмо всі з усієї душі і з усієї мислі нашої промовмо.
Люди: Господи, помилуй.
Господи вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
Люди: Господи, помилуй.
Помилуй нас, Боже, по великій милості Твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй.
Люди: Господи, помилуй (3 рази).
Заклик священнослужителя до спільноти вірних, щоб промовляти Богові з усієї душі і з усієї мислі є дуже логічним щойно після вислухання Слова Божого. Читання Апостола та Євангелія доносять вірним правду про їх невимовну любленість добрим Богом, про Боже дуже горливе ставлення до своїх людей. Тож у відповідь на це вірним личить промовляти Богові з усієї душі і з усієї мислі, тобто з усіх своїх душевних та розумових сил, так як це заповідається у першій заповіді любові (див. Мт 22, 37). У другому проханні священик вже звертається до Бога, а не до спільноти вірних, називаючи Бога Господом вседержителем, тобто Паном, Який утримує все у світі (все держить при існуванні), та Богом отців наших, тобто Богом, в Якого вірили наші попередники: батьки, діди, прадіди, і так аж до старозавітних отців. Ми унаслідували віру в Бога від отців (отці – це збірне поняття, слід розуміти під ним як отців, так і матерів) та покликані передати цю спасенну віру нашим наступникам – дітям, а ті – своїм наступникам, і так аж до кінця земного життя.
Подальше прохання до Бога про помилування нас по великій милості є взяте з початку псалма 51 (50), яким цар Давид благав Господа про прощення його гріхів. Ми, як і цар Давид, усильно благаємо Бога отців, щоб Він був милостивим до нас, і то не просто милостивим, а по великій милості, адже гріхів наших безліч, тож потребуємо безлічі милості від Бога. У той час, як люди відповідають потрійним «Господи, помилуй» на це прошення, священик тихо молиться, уточнюючи висловлене попередньо: «Господи Боже наш, усильне це моління прийми від рабів Твоїх, і помилуй нас по множеству милости Твоєї, і щедроти Твої зішли на нас і на всіх людей Твоїх, що очікують від Тебе багатої милости». Отже, в Єктенії усильного благання маємо подвійне прохання до Бога помилувати нас по великій Його милості: одне висловлене священиком вголос, а інше тихо.
Наступні прохання Єктенії усильного благання носять більш конкретний характер: повторюємо прохання Мирної єктенії за народ, правління і військо та за церковну ієрархію1. Далі, якщо є доречно, додаються інші прохання до Бога. Тут власне є нагода помістити у Божественну Літургію прохання, які є актуальні саме у день цієї молитви. Фактично Літургія охоплює собою всі прохання, але часто в узагальненій формі. Натомість тут є можливість конкретизувати. Наприклад, якщо у певній місцевості є посуха, то можна додати усильне прохання про зміну погоди на сприятливішу. Якщо в країні йде війна із загарбниками, то можна додати прохання про перемогу над ними. Якщо є якесь державне свято чи важлива подія, то можна додати благання, дотичне до свята чи події. Якщо хтось з членів спільноти має уродини чи іменини, подорожує або хворіє, також тут додаємо прохання за них, і т.д.
Від конкретних актуальних прохань священнослужитель в кінці єктенії знову переходить до більш загального моління: «Ще молимось за предстоячих людей, що очікують від Тебе великої і багатої милости, за тих, що творять нам милостиню, і за всіх православних християн». Кінцеве прохання, отже, стосується всіх присутніх у храмі (предстоячі – ті, які стоять на Богослуженні), тих, які не присутні у цьому храмі, але яким завдячуємо за різне добро, яке вони нам вчинили (творять нам милостиню) та всіх християн, які по цілому світу правильно вірять в єдиного Бога («православний» в літургійній мові означає «той, хто правильно славить Бога», а не приналежність до конфесії).
Як і Мирна та Малі єктенії, Єктенія усильного благання завершується славослов’ям. У випадку «усильної» єктенії славослов’я звучить так: «Бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків». Таким чином після всіх прохань цієї єктенії, в якій ми благали великої милості, висловлюємо впевненість в тому, що Бог справді помилує нас, адже Він милостивий і чоловіколюбець.
1. Прохання за церковну ієрархію тут має інше закінчення, ніж у Мирній єктенії, але ці відмінності не змінюють надто суті прохання.
Марія Ярема
