З п’ятою неділею Великого посту, як і з іншими неділями передвеликоднього періоду, склалася ситуація, що сьогоднішня практика Євангельського читання під час святої Літургії не збігається з тією практикою, яка була в більш ранній період формування літургійної традиції посту. Історично п’ята неділя Великого посту була пов’язана з притчею про Багача та Лазаря, в теперішній же традиції ця притча читається у 22 неділю після Зіслання Святого Духа, тоді як у п’яту неділю Чотиридесятниці читається фрагмент про звіщення страстей Христом та Його розмову з синами Заведея про славу (Мр 10, 32–45). Попри те, що згадана притча не читається в Євангелії п’ятої постової неділі, все ж вона залишилася присутня в літургійних піснеспівах цього дня та тижня, що слідує по неділі.
Літургійні тексти, які переповідають притчу, всіляко заохочують нас у п’яту неділю Великого посту, щоб ми не були подібними до немилосердного та сластолюбного Багача. А якщо і стали подібними до нього, то повинні пережити навернення до вбогості духа, яку мав Лазар. Чуючи ці тексти, нам може видаватися, що вони не надто дотичні до нас, якщо ми не живемо в розкошах та надмірному багатстві. Однак насправді ці тексти дотичні не тільки до тих, які розкошують в буквальному значенні того слова, але й до тих, які люблять розкошування та ласі до нього, навіть якщо його й не зазнають. Проблема, отже, у ласолюбстві, а не тільки в ласощах. У тропарці восьмої пісні канону на Утрені п’ятої постової неділі співаємо: В ласощах премногих, як колись багатий, що кожного дня зодягався в багряницю, і я, Многомилостивий, в розкошах життя цього себе осуджую за ласощі й спокуси. Тому благаю Тебе, Христе, від огню вічного визволи мене по всі віки. Спокуса ласолюбства (любові до розкішного життя) чигає на нас не тільки тоді, коли маємо змогу розкошувати, але й тоді, коли такої змоги у нас немає. Є чимало людей, які полонені ласолюбством як ціллю свого життя і від того завжди почувають себе нещасливими. Йдеться як про вбогих, так і про тих, хто постійно вважає себе вбогим, хоч насправді таким не є. Значно менше є людей, які користають з ласощів, ніж тих, які прив’язані серцем до ласощів. Такої прив’язаності потрібно дуже берегтися.
У дев’ятій пісні канону Утрені молимося: Благаємо Тебе, Христе: Уподібни нас до вбогого Лазаря, віддаляючи від нас жадобу розкошей і, як правдивий Бог, збагати нас чеснотами, щоб ми з вірою прославляли Тебе в піснях. Ми, християни, мали б жадати чеснот, а не ласощів. Звісно, це не означає, що ми повинні цілковито відмовитися від набування будь-якого майна чи вести примусове життя у вбогості. Це означає не бути жадібними майна і розкошів, використовувати майно на добро, а не егоїстично ласувати ним. Адже якщо уподібнитися до Багача, який, маючи всього по достатку, не бачив того, хто поруч з його домом вмирав із голоду, Багача, який усе життя тільки те й робив, що їв та пив на бенкетах, то як увійти у Царство, яке по своїй природі не є їжа, ані напій? Навіть якщо уподібнитися до Багача лише в своїх мріях і цілях, то як увійти в Царство, яке є правда і стриманість із святістю (зі стихири Утрені п’ятої неділі Великого посту)?
Марія Ярема
