Хресте преславний! Ти – Церкви твердиня, володарів могутність, сила християн, чернецтва похвала й спасіння! Тому нині поклоняємось тобі і серцем та душею просвічуємось божественною благодаттю Розп’ятого на тобі, що знівечив владу обманця і знищив прокляття, – співаємо на Утрені в Хрестопоклонну неділю. Ця хвалитна стихира підкреслює важливий факт: ми поклоняємося хрестові не тому, що шануємо його як якесь живе єство чи амулет, чи ідол, а тому, що не мислимо хрест окремо від Христа, розп’ятого на ньому: Нині поклоняємось тобі і серцем та душею просвічуємось божественною благодаттю Розп’ятого на тобі. Дивлячись на хрест, завжди бачимо Розп’ятого і Воскреслого (якщо хрест має на собі розп’яття, то фізично бачимо образ Христа, якщо ж хрест без розп’яття, то являє собою знак воскресіння, так як Христа вже немає на ньому). Якщо б ми дивилися на хрест якось відокремлено від Христа, то не могли б йому поклонятися, навпаки, мали б уникати його як страшного знаку. Тому поклоніння хресту не має нічого спільного з ідолопоклонінням чи вірою в амулети. Хрест Христовий – це твердиня, могутність, сила, похвала і спасіння, як говорить вище наведений піснеспів. Але не своєю силою він є таким, а силою Розп’ятого на ньому.
Одна зі стихир Вечірні Хрестопоклонної неділі говорить ще виразніше про хрест як про засіб у руках Господа, а не силу саму у собі. Тут хрест представлений як пишуча тростина, яку Христос вмочує в свою кров, щоб підписати нам прощення: Христе, Боже наш, Ти добровільне прийняв розп’яття ради загального воскресіння людського роду і хресною тростиною, обагривши свої пальці червоною кров’ю, зволив з любови до людей по-царському підписати нам прощення. Не погордуй нами, бідолашними, що знову від Тебе віддалились, але змилуйся, єдиний Довготерпеливий, над недолею Твоїх людей. Встань і подолай тих, що на нас напосідаються, бо Ти всемогутній.
Поклонятися хресту, знаменувати на собі знак хреста, вивішувати хрест на стіні дому означає поклонятися Христові, Ним себе знаменувати, Його признавати у своїй домівці. Водночас це також означає визнавати верховенство Божої волі над людською (людською волею Ісус не хотів страждати, і це зрозуміло, та Він досконало підкорив свою людську волю Божій), верховенство прийняття страждання над неприйняттям страждання1, верховенство любові над егоїзмом.
1. Тут не йдеться про навмисне провокування страждання свого чи чужого або про байдуже ставлення до того, хто страждає, а про те, що коли страждання є неуникненним, потрібно його належно прийняти: без гніву, нарікання, прокльонів. Неприйняття страждання не дозволяє цьому стражданню стати засобом спасіння.
Марія Ярема
