У тих храмах, де в недільній святій Літургії не співаються воскресні антифони, їх заступають зображальні псалми, точніше вибрані стихи з цих псалмів. Замість першого пасхального антифону береться, отже, 103 (102) псалом (1-4 та 8 стихи): Благослови, душе моя, Господа і, все нутро моє, ім’я святе Його. Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх дарувань Його. Він очищає всі беззаконня твої і зціляє всі недуги твої. Він визволяє від тління життя твоє, вінчає тебе милістю і щедротами. Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Далі слідує славослов’я, повторення першого стиха псалма та закінчення Благословенний Ти, Господи, яке фактично не є дослівним стихом 103 (102) псалма.
З усього видно, що перший зображальний псалом, який береться в святій Літургії, є псалмом хвалитним, прославним. Псалмопівець закликає свою душу та нутро, тобто увесь свій внутрішній вимір, благословити Господа, Його ім’я та Його дарування. Що означає благословити Господа? Ми звикли, що вищий за статусом благословляє нижчого: священник мирян, батьки дітей і т.д. Але слово «благословити» не обов’язково означає стягувати на іншого благодать від Бога (бо саме це є смислом благословень священником мирян, а батьками дітей), а є ширшим поняттям і означає дослівно «вживати благі (добрі) слова». Отже, заклик благослови, душе моя, Господа є закликом до себе, щоб висловлювати Богові добрі слова на Його славу і хвалу. Коли ж ми просимо Бога, щоб Він благословив нас, то просимо, щоб також вживав до нас благі слова, давав нам благі свої дари, тобто благодать.
Чому потрібно висловлювати благі слова не лише самому Господеві, а навіть Його імені? Насправді це певна метафора, бо благословити чиєсь ім’я є тим же, що і благословити саму особу, яка носить це ім’я. Ім’я Боже є святе, сказано в зображальному псалмі, тобто відокремлене («святий» означає «відокремлений від інших», «не такий, як інші» в доброму розумінні цих понять). І справді ім’я Боже святе настільки, що ми навіть не знаємо цього імені (Отець, Син, Святий Дух – це не імена Осіб Пресвятої Тройці, а наче титули, що виражають стосунки; Ісус Христос – людське, а не божественне ім’я другої Особи Пресвятої Тройці). Людині не дано знати імені Божого, бо воно, це ім’я, незрівнянно перевершує розуміння і вимовляння людини, однак це зовсім не заважає людині благословити незбагненне і невисловне ім’я Боже, називаючи його просто ім’ям.
Далі псалмопівець закликає не забувати усіх дарувань Божих. Пам’ятати про Божі дарування (їх сила-силенна цих дарувань: кожен ковток повітря, удар серця чи кліпання ока; кожен талант і неуспіх, кожна подія і кожне творіння навколо нас і т.д.) є дуже важливо для того, щоб на всякий час благословити Бога вдячністю та хвалою. І навпаки, не пам’ятати про Божі дарування і про те, що ці дарування завжди добрі, навіть якщо болісні чи неприємні, є основою для того, щоб лихословити Господа наріканнями та претензіями.
Псалмопівець, звертаючись до своєї душі, називає лише деякі з дарувань Божих: Бог очищає всі беззаконня твої [моя душе] і зціляє всі недуги твої. Він визволяє від тління життя твоє, вінчає тебе милістю і щедротами. Дехто може засумніватися у словах псалмопівця зокрема щодо зцілення всіх недуг, адже буває, що деякі недуги супроводжують людину протягом усього земного життя. І це правда, але ж в кінцевому рахунку Бог таки цілковито зціляє всі недуги: якщо не в земному, то в позаземному житті. Він не лише зціляє недуги, але взагалі визволяє життя наше від тління, тобто від смертоносного руйнування, розкладання, незворотної загибелі. Зотлілі по смерті наші тіла Бог має силу воскресити і воскресить в свій час, щоб знову злучити з нашими душами та повернути до життя нас як людей. Бог постійно вінчає нас милістю та щедротами: усе добре, що є в земному житті і неземному, є від Нього. Тому впевнено каже псламопівець, що Господь щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий. Останні два епітети вказують про велику силу Божих милостей: Бог не просто терпеливий до нас, а довготерпеливий і не просто милостивий, а многомилостивий. Йому за це належить всяка слава, тож в зображальний псалом логічно вплетене славослов’я (Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь).
Після славослов’я для підсилення заклику до своєї душі благословити Господа (вслід за псламопівцем ми звертаємо слова псалма саме до власних душ) повторюється ще раз перший стих 103 (102) псалма: Благослови, душе моя, Господа і, все нутро моє, ім’я святе Його. Закінчується ж зображальний псаломний спів на святій Літургії ствердженням, що Бог є благословенним: Благословенний Ти, Господи. Це ствердження правдиве, навіть якщо б не було у світі жоднісінської людини, яка благословляла б Господа. Бог повсякчасно благословенний ангелами, а також в свій спосіб тваринами, рослинами, природою (тварини, рослини, природа не здатні вживати благі слова (благо-словити), але самим своїм буттям свідчать, що діла Божі є благі). А навіть, якби не було жоднісінького творіння Божого, а лише Бог і ніщо навколо Нього, то і це «ніщо» благословило б Його, бо свідчило б, що лише Бог є Абсолютним Буттям, незалежним ні від чого. Тобто, Бог є завжди благословенний і це ствердження правдиве. Але ми, люди, від цього не менше покликані закликати наші душі, наше нутро, наші серця, наші тіла благословляти Господа, бо це належно і справедливо бути вдячним, благословляючи Подателя всього. А також у нашому благословленні Господа криється і наше блаженство, правдиве щастя. Коли говоримо благі слова Богові, а навіть іншим людям та усьому творінню, то стягуємо від Бога на себе благодать, радість, світло. Благослови, душе моя, Господа!
Марія Ярема
