На честь святителя Миколая, мирликійського чудотворця, у нашій Церкві встановлено два святкування: власне день пам’яті святого та Перенесення його мощів з Мир до міста Барі. Перенесення мощів до портового міста на півдні Італії відбулося в XI столітті та було пов’язане із захопленням турками міста Мири Ликійські, що у ньому спочивали мощі святителя Миколая1.
Перенесення мощів великого святителя з терен Східної Церкви (візантійського обряду) на терени Західної Церкви (латинського обряду) мало особливе значення для поширення культу мирликійського чудотворця. На Сході культ святого не втратив сили, а на Заході значно зміцнився з появою мощів. Кондак свята порівнює перенесення мощів святого Миколая з ходом зорі з одного краю неба до іншого: Як звізда зійшла від сходу до заходу, так мощі твої, святителю Миколаю, а море освятилося твоїм шестям і город барський приймає через тебе благодать, бо задля нас ти явився як чудотворець найкращий, предивний і милостивий.
Тропар свята водночас порівнює торжество перенесення мощів з сонцем, що розганяє темряву: Настав день світлого торжества, город барський радіє і з ним уся вселенна ликує піснями і співами духовними. Днесь бо священне торжество перенесення чесних і багатоцілющих мощів святителя й чудотворця Миколая, як сонце незаходиме, возсіяло світлозоряними лучами і розганяє темряву спокус і бід від тих, що з вірою взивають: Спасай нас як заступник наш великий, Миколаю. Сонце, яке видніє із землі щоденно то на сході, то на заході, є гарним символом перенесення мощів, так як Схід не втратив світла, принесеного у світ благочестям Миколая, та Захід прийняв у себе це світло. Тож ціла Христова Церква втішається заступництвом святого Миколая, чудотворця найкращого, предивного і милостивого.
1. Див. І. Я. Луцик, Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає, Львів: Свічадо 2011, с. 247.
Марія Ярема
