Христос-Отець

Nedila bludnoho synaОтче добрий! Ми віддалилися від Тебе, але Ти не зостав нас і не появи недостойними Твого Царства. Ворог прелукавий обнажив нас і забрав наше багатство, душевні ж скарби ми блудно розтратили. Але, вставши і навернувшись, кличемо до Тебе: Вчини нас, як одного з Твоїх наймитів – Ти, що заради нас розпростер на хресті свої пречисті руки, щоб вирятувати нас від лютого звіра і зодягнути в первісну одежу, як єдиний багатомилостивий. Це слова однієї зі стихир Утрені Неділі про Блудного сина.

Цікавим у цьому піснеспіві є те, що Отцем називаємо тут Христа, тобто Бога-Сина, а не Бога-Отця. Адже звертання Отче добрий…, вчини нас, як одного з Твоїх наймитів стосується Того, Хто заради нас розпростер на хресті свої пречисті руки, а отже, Ісуса Христа. Ця деталь дещо по-інакшому висвітлює нам притчу про Блудного сина. У Христовій притчі, представленій в Євангелії від Луки, після відходу блудного сина на чужину батько залишається вдома та постійно його виглядає, щоб прийняти у своєму милосерді назад. Натомість у піснеспіві Утрені, який пропонує під образом батька розуміти самого Христа, ми отримуємо інший сценарій: батько вирушає шукати свого сина на чужину, страждає, вмирає за нього, а померши, повертається до життя сам і повертає до життя, до батьківського дому, сина.

Якщо захоплюючим є милосердя батька у Христовій притчі, то ще більш захоплюючим це милосердя є у літургійному переспіві притчі. Ще більш захоплюючим воно є також тому, що вже здійснене на нас: Христос уже пошукав та знайшов нас, повернув з чужини гріха та аду, відкрив двері Царства. Але якщо євангельська притча не продовжується повторними блудами блудного сина, то літургійна версія цієї притчі свідчить про постійне наше блукання. Ми знову і знову продовжуємо долати старий шлях, спокушуючись чужиною гріха, знову і знову віддаляємось від Батька, віддаємо своє багатство ворогу прелукавому, розтрачуємо душевні скарби. Водночас ми знову і знову здатні встати і навернутись, благати про прийняття. А добрий Батько-Христос, раз назавжди розпростерши на хресті свої пречисті руки, щоб вирятувати нас від лютого звіра (диявола або аду) і зодягнути в первісну одежу (безсмертя, видіння Бога), щоразу радіє нашому поверненню. Що ж це означає? Чи можна усе життя втікати на чужину, а потім, зголоднівши, безперешкодно щоразу входити в батьківський дім? Милосердя Бога-Христа, що віддав життя за нас в болючих муках, справді незбагненне. Але правда також і в тому, що якщо жити в постійних дорогах між чужиною і домом, то можна і загинути на чужині, не дібравшись вчасно додому.

Марія Ярема


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії