Блаженніший Любомир Гузар про зачаття Богородиці св. Анною

blazennishyj Liubomyr 1Сьогодні, 22 грудня, Українська греко-католицька Церква відзначає свято Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною. В інтерв’ю від 24 грудня 2004 року Блаженніший Любомир Гузар, тодішній предстоятель  УГКЦ, пояснює догму про Непорочне зачаття Богородиці, проголошену в 1854 році папою Пієм IX.

Отець Сергій Булгаков, російський православний богослов, у своїй книзі «Купина Неопалима» наполягав на всесвятості Матері Божої. Але православним людям усе ще важко зрозуміти, що Мати Божа, яка є людиною — такою, як і всі, розглядається як непорочна від зачаття. Існує почитанння Божої Матері тому, що вона є людиною, але, звісно, вона є святою. У ході історії візантійська православна та латинська православна традиції розвивались стосовно питання Божої Матері не однаково. Чи могли б Ви викласти своє бачення цього, враховуючи, що Українська ГрекоКатолицька Церква знаходиться між цими двома традиціями?

Той факт, що Бог вибрав конкретну жінку, через яку, так би мовити, Він прийшов у світ як людина, у людський спосіб, будучи народженим від жінки, — цей факт має бути предметом нашої віри. Він не з’явився, а воплотився і став дитям. Звичайно, Він не є плодом звичайного співжиття чоловіка і жінки. Він приходить через втручання Святого Духа. Отже, у певному сенсі не можна цілком уникнути цього моменту — так би мовити, Deus ex maсhina, — але у всьому іншому Він є у повному сенсі людиною.

Пригадую, в індійській літературі, в «Упанішадах», є опис жінки Шаконталії, яку автор намагається представити як досконалу. Загалом наше уявлення про досконалість, звичайно, є дуже обмеженим, бо ми лише люди. Бог вибрав жінку для того, щоб вона стала Його Матір’ю на землі, тобто для Його Сина, Який воплочується, Який досконало приймає людську природу. Я думаю, що для всіх нас цілком природно бажати, щоб наша мати була в певному сенсі ідеальною. Мати є всім для своєї дитини.  Для дитини природно дивитися на свою матір знизу вгору — навіть чисто фізично — і бачити її якщо не в ідеальному, то в дуже хорошому світлі.

Можу звернутися до одного прикладу з мого власного життя. Моя матір останні роки свого життя, після смерті батька, проживала з моєю сестрою. Якось, після її смерти, я поїхав до сестри. Ми сиділи, розмовляли і пригадували нашу матір. Сестра сказала, що вона знайшла деякі листи мами і прочитала їх із захопленням. Моя сестра тоді сама вже була бабусею, мені також було за 60, але ми захоплено роздумували над постаттю нашої матері, згадували з жалем про те, що у повсякденному житті не приділяли їй достатньо уваги, коли вона ще була серед нас. Але це захоплення відбилось у нашій пам’яті...

Уявіть собі, як Бог вибирав Свою матір. Це щось таке, чого ми не можемо вчинити. Ми можемо лише прийняти нашу матір, тоді як Бог готує людину, щоб вона стала Його Матір’ю. Я розумію, щó Ви маєте на увазі, коли говорите про труднощі православних. Я думаю, що кожна звичайна людина мала б у цьому випадку проблему. Якою би я вчинив свою матір, якби міг це вирішувати? Для нас це, звісно, є неможливим, але не для Нього.

І чим, накінець, є її святість? Я думаю, що наші концепції святости є дуже обмеженими, дуже нереалістичними. Якщо подивитися на легенди й апокрифи, то бачимо, що люди намагаються описати жінку згідно з їхніми власними ідеями про досконалість: вона там сидить, молячись, співаючи пісні, читаючи Святе Письмо, а потім ангели приходять, підмітають подвір’я, птахи приносять хліб чи щось на зразок того. Все це легенди, які ми розповідаємо дітям, але багато людей думають у такий спосіб. Вони наче не можуть уявити собі Марію, яка підмітає подвір’я, миє посуд, пере одяг.

Христос жив у маленькому містечку Назареті зі Своєю Матір’ю й тим, кого вважали Його батьком, — Йосифом. Марія, звісно, ходила по воду, спілкувалася з жінками, що були їхніми сусідами; Йосиф також спілкувався з чоловіками та займався своїми справами, працюючи теслею. Цілком нормальна сім’я. Навколишні, як виглядає, не зауважували в ній нічого особливого (принаймні це не відображено в Євангелії); вони казали: «Хіба Він не є одним з нас?»

І поверх дуже реалістичної, приземленої картини дійсного життя цієї родини ми накладаємо наші богословські роздумування. На мою думку, ми в якомусь сенсі «вбиваємо» реальність нашими високоінтелектуальними думками. Отже, наша рефлексія мала б бути такою: цю реальність, як і в більшій частині христології, важко узгодити зі звичайним людським життям. Але ж Ісус був і до того, як почав ходити містами й селами Палестини. Він допомагав Йосифу, а може, й самостійно займався ремеслом теслі. Можливо, Йосиф до того часу вже помер — ми не знаємо. Ісус ходив до синагоги, молився разом з усіма, як і будь-хто інший... Я думаю, нам треба бути дуже обережними, коли ми починаємо вдаватись до богословських рефлексій.

Ці богословські рефлексії зумовлені нашим культурним середовищем. Латинська культура, як ми знаємо, стремить (як це пізніше зробив Декарт) до чітких та ясних ідей, які зазвичай перебувають на перехресті між логікою та юридичним мисленням. Її представники прийшли до, можна сказати, негативної чи, радше, негативно вираженої концепції: Непорочне Зачаття — без порока, без будь-якого сліду недосконалости.

Наша Традиція застосовує тут інший підхід. Постає питання, який з них кращий? Я вважаю, що вони є взаємодоповнювальними. Це лише питання відмінного культурного середовища, яке стоїть за ними.

Ми дивимось на Діву Марію як на Пресвяту, навіть якщо ми насправді не знаємо, що означає «Пресвята». І навіть що означає «свята»... В певному сенсі простіше сприймається латинська концепція: вона, Марія, не мала ніякого гріха. Це ясно і зрозуміло. Але коли ми говоримо про ідею всесвятости, Рanagia, ми опиняємося перед лицем таємниці.

Вона була Пресвятою, але водночас народженою у грішному світі, як усі люди.

Так. І все-таки вона якоюсь мірою є інакшою. Це означає, що хоч вона й була народжена у цьому грішному світі, вона не була позначена гріхом, як ми. Мається на увазі, що вона не пізнала (наслідків) первородного гріха. Ми кажемо: вона була настільки доброю, що неможливо навіть припустити, щоб вона мала яку-небудь думку про гріх. Але врешті-решт ми опиняємося перед таємницею.

Гадаю, нам треба визнати, що це є поза нашим розумінням, оскільки ми не знаємо, щó є святість. Перед цією тайною ми повинні виявити певне смирення. Намагатися конкретно пояснити її — це питання для богословів, які мають у своєму розпорядженні такі інструменти, як традиції, категорії мислення, культурні категорії. Але що ж у повсякденному житті означає «Непорочна», що означає «Пресвята»? Нам важко сказати. Просто кажучи, вона була доброю жінкою, доброю сусідкою, доброю матір’ю; без сумніву, люди любили її. Вона була одною з них — оце й усе. Що іншого могли побачити навколишні люди? Вони ніколи навіть не підозрювали про те, що відбувається у цьому будинку. Я думаю, що ми, ведені нашим бажанням пізнати таємницю, марно катуємо себе.

Антуан Аржаковський «Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства», Дар віри, видавництво Українського Католицького Університету, Львів 2007, 64-67, 


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії