У п’яту неділю після світлого Христового Воскресіння на Святій Літургії читається Євангельський уривок про розмову Господа з жінкою-самарянкою (Йо 4,5-42). Як і в читанні попередньої неділі, так і тут євангелист підкреслює Божественну природу Спасителя. Цього разу Христос явно відкриває самарянці Своє післанництво, стверджуючи, що Він саме Той, Кого чи то юдеї, чи то самаряни очікували віками.
Господь Ісус, виявляючи нечеснотливе життя самарянки, не робить це, щоб її осудити чи зневажити, але, щоб показати їй правдиву спрагу, якою вона мучиться і яка не зникає від того, що вона черпає воду з Якової криниці. Спрага ця може бути вгамованою лише водою живою, яка не в надрах землі, а в Бозі має джерело, яку не черпаком черпають, а вірою. Учням же Христос показує, що правдивий голод втамовується не їжею, що вони принесли із міста, а їм незнаною. Їжею бо тією є чинити волю Отця і вершити діла Його.
«Була б ти відала про дар Божий, і – хто Той, що каже тобі: Дай мені напитися, – то попросила б сама в Нього, а Він дав би тобі води живої», – каже Господь жінці, відповідаючи на її здивування Його просьбою дати напитися. Те ж саме говорить Христос і нам сьогодні: «Якби ви відали про дар Божий, і – хто Той, що каже вам: Дай мені напитися, наїстися, одягнутися…, дай мені любов, терпеливість, підтримку, надію…, дай мені час, зусилля, волю і бажання…, то просили б самі в Нього…». Ми, як і жінка-самарянка маємо спрагу Бога, а намагаємось її вгамувати черпанням з криниці Якова, тобто із джерела земних дібр. І як апостоли маємо правдивий голод та намагаємося вгамувати його харчами, купленими у місті, тобто тлінними добрами. А Христос розмовляє з нами чи не щоденно в обличчях численних людей, кажучи: «Дай мені напитися». Ми ж не відаємо Того, Хто просить, не знаємо, що Він є Той, Хто усе дає нам, Хто усе знає про нас. Самарянка вважала Христа за звичайного чоловіка-юдея, до того ж дивного, бо поводився інакше, ніж інші юдеї, а в розмові впізнала в Ньому Сповіщеного. Так і ми вважаємо інших людей за звичайних жебраків, потребуючих, голодних, сиріт, старих, подорожніх, до того ж дивних, а в розмові з ними покликані впізнати Христа, Який не лише жінці-самарянці Себе об’явив, але кожному з нас, бо просвічує кожну людину, яка приходить на світ (пор. Йо1,9), Який не лише їй, але кожному з нас пропонує повернутися до чеснотливого життя, поклонятися Отцеві в Дусі та Істині, черпаючи з радістю воду життя вічного.
Марія Ярема
