Не приховуймо наших злих вчинків, виходьмо з ними на світло

«Так Син чоловічий має бути піднесений, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним» (Йо 3, 14-15).

Мій Христе, як часто хвалюся я собою, своїми вміннями і досягненнями, не думаючи, що це суперечить моїй вірі у Тебе. Вірі у Тебе, який не хвалився Божеством і не нехтував хрестом, у Тебе, який хвалив віру людей і заради них себе винищив. Якби я справді глибоко вірив у Тебе, мабуть мені не хотілося би хвалитися нічим іншим, як цією вірою, як цим хрестом, цією любов’ю. Я ж, навпаки, намагаюся уникнути свого хреста, а тим паче переслідувань за нього. Ці переслідування у моєму житті не надто дошкульні, але я швидко втікаю від них, бо не розумію, безумний, що це моя правдива похвала. На моїм тілі я не хочу носити Твої рани, тобто зневаги, болісті, приниження за Твоє ім’я, але хочу носити знаки мого тріумфу: відзнаки, славу, восхваляння. Я нечасто думаю над тим, що не можу бути Твоїм учнем з такими поглядами. Нечасто.