Неділя 29-та по Зісланні Святого Духа. Послання Апостола Павла до Колосян 3, 4-11
4. Коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з ним з’явитесь у славі. 5. Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство. 6. За все це падає гнів Божий на неслухняних. 7. Ви самі нещодавно поводилися так само, коли жили в тому. 8. Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! 9. Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами 10. й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця. 11. Тим то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.
У першому читанні Святої Літургії двадцять дев’ятої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо вмовляння Апостола Павла відмовитися врешті від ідолопоклонства. Апостол пише до християн з міста Колосси, тому виглядає дивним, що просить їх відмовитися від ідолопоклонства, адже вони уже охрещені. Насправді немає тут суперечності, бо ідолопоклонство – це не лише поклоніння вилитим та дерев’яним фігурам, але також поклоніння розпусті, нечистоті, пристрастям, пожадливості, зажерливості. Кожен, хто живе у розпусті та нечистоті, їм поклоняється. І кожен, хто віддає себе пристрастям, їм себе жертвує. За таке падає гнів Божий, навчає Апостол. До Святого Хрещення, коли колосяни ще були язичниками, вони саме так негідно жили та по праву називалися ідолопоклонниками. Але тепер уже після освячення у хрещальних водах вони стали новими, тому й поводитися повинні по-новому. Вони не можуть більше дозволяти собі гніватись, лютитись, злобитися, творити наклепи,виговорювати сороміцькі слова та неправду, говорить Св. Павло. Бо таке чинять язичники, але не християни. Таке чинять старі люди, але не нові. Старими людьми Апостол Павло називає тих, які не увірували в Христа, тобто досі живуть у старих блудах та віруваннях. Новими відповідно названі ті, які увірували і охрестилися, ставши новим творінням – людьми, примиреними з Богом у Христі. Таким дана благодать входити у досконале спізнання і уподібнюватися Творцеві. Людина, ставши новою, стає цілковито іншою і не має значення, ким вона була передше: греком (тобто язичником і необрізаним) чи юдеєм (тобто вірним і обрізаним), варваром чи скитом, невільником чи паном. Не має значення. Бо її новою сутністю є Христос. У всьому. У способі її життя і мислення, світосприйняття і діяльності. Христос для нової людини є все й у всьому. Є життям такої людини. І коли прийде Він вдруге у світ, то возведе у славу тих, які вірували в Нього. Але не тих, які вірили формально, будучи охрещеними, але насправді залишаючись ідолопоклонниками, маючи статус нової людини, а спосіб життя – старої. Не тих. А тих, що умертвляли земні пристрасті і віддавалися життю Богоподібному.
Ідолопоклонство, про яке наполегливо пише Св. Апостол Павло, було подекуди властиве християнам перших віків, але ще більше мабуть властиве християнам сьогодення. Нерідко ми сповідуємо віру в Бога-Трійцю, а водночас залишаємося рабами своїх похотей і поклонниками нечистоти та байдужості. Ми нареклися бути новими людьми, але живемо старим життям. Христос є принагідно у нашому житті і в деяких його вимірах, але не є всім у всьому. А якщо не є всім у всьому, то значить не є для нас Богом. І значить ми є ідолопоклонниками з іменем християн. То чи даремне Св. Апостол закликає християн відвернутися від ідолопоклонства?
Марія Ярема
