Неділя 15-та по Зісланні Святого Духа. Друге послання Апостола Павла до Коринтян 4,6-15
6. Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7. А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9. нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12. І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13. Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», – то й ми віримо, тому й говоримо; 14. бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15. Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.
П’ятнадцята неділя по Зісланні Святого Духа у першому читанні Святої Літургії пропонує вірним роздумати над суттю страждання. Св. Апостол Павло стверджує, що страждання християнина завершиться вічною радістю. Він навчає, що страждання потрібно терпеливо зносити, не будучи пригнобленим у гоніннях та зберігаючи надію у труднощах. Каже Апостол, що християнин не є покинутий, навіть коли увесь світ його гонить. Він не є знищений, навіть коли світ його повалює. Яким чином? Силою Христа. Але щоб сила і життя Ісуса були явними в нашому житті, потрібно вміти носити у собі мертвоту Його – Його страждання. Потрібно вміти віддатися живим на смерть за Нього, щоби жити з Ним. Потрібно так вміти з Христом страждати, щоб світ бачив, що саме Він живе у нашім смертнім тілі. Потрібно так вміти приймати страждання та повсякчасне вмирання свого егоїзму, щоби життя діяло в інших. Смерть діє в нас, а життя у вас, – каже Св. Павло. Тобто Апостоли страждають та вмирають для себе і світу задля того, щоб невіруючі змогли знайти життя у вірі. Апостоли проповідують і говорять, тому що вірять. А неможливо вірити в Бога і не говорити про Нього. А неможливо й страждати з Христом і не воскреснути з Ним. А все те страждання і життя з Христом, каже Апостол Павло, не є лише дано йому заради нього самого, але й заради інших, щоб благодать діяла як в ньому, так і в тих, до кого його посилає Господь, щоб благодать множилась, щоб подяка Богові була від багатьох.
Бог, Який сотворив вселенну і сповнив її світлом одним лише своїм словом, освітлює також і кожного з нас, каже Св. Павло. Творець наказав світлові засяяти з темряви. Так і з темряви наших сердець Бог каже засяяти світлу знання Його слави. Те світло є світлом обличчя Христа. Бог дає людям світло Богопізнання, те, яке на обличчі Його Сина, дає їм благодать жити у Христі, носити у собі Його страждання і Його радість. Це велике світло. Це велика сила і непереможна кріпость, це велика благодать і велике дарування – мати у собі світло, що на обличчі Христа, світло знання Божої слави. Але таке велике світло ховається під покровом глиняної посудини, каже нам Апостол. Глиняною посудиною він називає людське тіло. Адже тіло наше є слабким, як крихкою є глиняна посудина. Ніхто не ховає великого скарбу у крихку посуду, але Бог, щоби показати, що сила є від Нього, а не від людини, наповнює її смертне і тлінне тіло великим світлом. Наша слабкість держить таким чином у собі силу Божу. Бог не боїться довірити слабкій і тлінній людині свій великий скарб. Бог не нехтує глиняною посудиною, але дає їй силу, що понад силу усього світу.
А що ми? А нам подобається подекуди перебувати в темряві. Нам деколи незручно носити у собі світло знання Божої слави. Ми нерідко так бережемо глиняну посудину, тобто своє тіло, що не дозволяємо Богові жити у ньому. Нам важко навчити себе страждати з Христом, терпеливо зносити гоніння і умертвлення. Ми так рідко думаємо про життя і воскресіння з Ісусом, що не хочемо страждати заради інших. Ми не хочемо щоденно вмирати для себе, щоб жити з Богом. Нам незручно якось так жити.
Тому, хто чинить зло, набагато зручніше є жити в темряві, де нічого не видно. А тому, хто творить добро, нема незручності, а лише радість жити у світлі. Тому, хто не любить Христа, немислимо є приймати страждання, нехтуючи глиною заради світла. А тому, хто живе у Христі, немислимо є не страждати з Ним. Життя Ісуса незнане тому, хто живе для себе. А в тому, хто вмирає для себе, є явним Його життя. Темрява і життя заради себе не мають майбутнього. А світло знання Бога і страждання з Ним ведуть до воскресіння і життя.
То наскільки життя Ісуса є явне у нашім смертнім тілі?
Наскільки світло Його обличчя явне у нашій глиняній посудині?
Марія Ярема
