Розмовляти з Тим, Кого знаємо

PantocratoreНапевно не раз бувало так, що ми ставали свідками розмови двох друзів, які використовували певні слова у відомому лише їм контексті, які грали на пів-тінях певних прожитих разом ситуацій – тоді ми відчували себе повністю поза розмовою. Щось подібне можна відчути, читаючи чи слухаючи Євангеліє сьомої неділі після Пасхи, Неділі Святих Отців першого Нікейського Собору, в якому Ісус Христос розмовляє зі своїм Отцем, а апостоли стають свідками цієї розмови.

Глибина сьогоднішнього Євангелія – відносини між Отцем та Сином у Святому Дусі. Не дивно, що ми відчуваємо себе замалими (споглядати ці відносини буде однією із радостей, приготованих нам у небі), та все ж таки спробуємо в загальних рисах зрозуміти, про що говорить Ісус Христос.

Хоча наш Господь і є Сином Божим, Його найбільшою радістю є бути вдячним Отцеві, приймаючи з Його рук усе дароване, та виконувати усі Його поручення. Ісус Христос, засвідчуючи свою вірність волі Отця, просить Його, щоби також і Отець виконав свої обітниці. Напевно, важко це зрозуміти, оскільки ми часто маємо настільки статичний образ Бога, що нам важко зрозуміти, що в Ньому є також активність, є діяльність, є прагнення явити себе назовні, є прагнення дати себе людям. Саме в цьому контексті відбувається розмова (або молитва) між Отцем та Сином.

Найбільшою радістю Ісуса Христа є щоби усі пізнали доброту та милосердя Отця. Та оскільки Господь розуміє, що мусить "повернутися до Отця" (і це є Його великою радістю!!!), своїм апостолам та своїм учням Ісус Христос залишає завдання продовжувати Його справу.

Ми, християни, як учні Ісуса Христа покликані мати живі відносини із Богом, щоправда кожен мірою своїх вмінь та здібностей. Тому нехай прагнення розповідати про доброту Бога, про Його план освячення усього сотвореного буде для нас радістю, щоби ті, хто випадково почують нашу розмову з Богом, зрозуміли, що ми розмовляємо з Тим, Кого знаємо, Хто є славою нашого життя.


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії