Бути взірцем чи спокусою для інших християн?

BibliaНеділя 7-ма після Пасхи, свв. отців I-го Вселенського Собору. Діяння Святих Апостолів 20, 16-18; 28-36

16. Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами.

28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32. А тепер передаю вас Богові і слову Його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати.» 36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Продовження книги Діянь апостолів показує подальшу історію перших християн, в конкретному випадку пов’язану з діяльністю апостола народів. Даний уривок містить досить простий опис первісної Церкви, показуючи її не стільки з чисто богословсько-духової сторони, як з практичної, зі сторони щоденного побуту життя Церкви. Зокрема, апостол Павло заохочує настановлених ним же єпископів до витривалості та до готовності побороти труднощі, які з’являться за посередництвом членів їхніх спільнот. Так апостол виявляє своє розуміння глибини та трагічності усього, що є в людському серці, своє усвідомлення того, що багато з перших християн не мають утвердженої віри та що це стане причиною майбутніх випробувань для тих, хто намагається берегти віру та жити згідно з нею.

Думаю, не потрібно особливо придивлятися, щоби побачити схожість із сьогочасною ситуацією Церкви – серед великої кількості тих, хто прийняли віру (зокрема, охрестившись), є багато християн, віра котрих є або поверхневою, або взагалі мертвою. Вони, будучи через хрещення членами Церкви, не живуть своєю вірою, відповідно стаючи тягарем та перешкодою для християнського життя ближніх (не обов’язково розповсюджуючи свої хибні переконання, але радше живучи життям, яке стає спокусою для інших християн).

Одночасно сам апостол Павло стає взірцем християнського життя, котре не вводить ближніх у спокусу. Апостол показує це на прикладі свого небажання утримуватися за рахунок інших (хоча це було справедливою та зрозумілою для усіх поставою). Апостол Павло, щоби не переобтяжувати тих, хто належали до спільнот перших християн, відмовляється від права бути утримуваним та своїми руками заробляє на проживання.

Хоча це є лише невеликий, а проте яскравий приклад, він звертає увагу на нашу поведінку і ставить перед нами важливі питання: «Коли я щось роблю, то чи вмію думати про благо також і моїх ближніх, про благо моєї Церкви, до якої належу?»

Нехай сьогоднішній текст відновить у наших серцях любов до інших християн, тобто любов до Церкви, котра одночасно є Містичним Тілом Ісуса Христа.

 


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії