Зважати на себе самих і на інших

BibliaНеділя 7-ма після Пасхи, свв. отців I-го Вселенського Собору. Діяння Святих Апостолів 20, 16-18; 28-36

16. Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами. 28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною.

29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати». 36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

У неділю по Вознесінні Господньому святкуємо пам’ять святих отців Першого Вселенського собору. Читання з книги Діянь у цей день представлене уривком, в якому святий Лука (автор книги Діянь) подає слова та настанови апостола Павла, звернені до пресвітерів Церкви, тобто до єпископів, як сказано у даному тексті. Слово «пресвітер» означає «старший». Такими «старшими» у християнських спільнотах є найперше єпископи, а також священики. Апостол ревно просить єпископів чувати над самими собою та над довіреними їм місцевими Церквами. Спочатку власне закликає їх чувати над собою, щоб не ввійти у спокусу, не піддатися на жодні єретичні вчення та підступи диявольські. Адже якщо вони, пастирі, упадуть у лживе вчення та гріх, то хіба не потягнуть за собою і численних учнів? Тому мусять повсякчасно чувати над собою і ради себе самих, і ради довірених їм людей. Чуваючи над собою, потрібно молитися і чувати також над усім стадом Христовим, тобто вірними. Апостол каже, що неодмінно ввійдуть поміж християн вовки, тобто лжевчителі, які неправдивим навчанням зводитимуть багатьох. Але далі каже, що такі лжевчителі подекуди вийдуть з числа самих «старших», тому власне так необхідно є, щоб пресвітери трепетно чували найперше над самими собою, а також над стадом.

Апостол Павло показує зокрема певні «механізми» трепетного чування над стадом: не вимагати ні від кого нічого та працювати власними руками. Це не означає, що святий Павло чи інші проповідники Христа, чи сучасні єпископи і священики не мали чи не мають права бути утримуваними з того, що служать Таїнства та проповідують Слово. Мають однозначно право, про що в своєму Посланні згадує святий Павло (пор. 1 Кор 9). Відповідно, вірні мають обов’язок утримувати служителів. Однак апостол Павло, коли поводився так, що не брав нічого від людей, яким проповідував, робив це не тому, що не мав права поводитися інакше, а тому, що ревно і трепетно вболівав над тим, щоб привести інших до віри. Не хотів, щоби хтось не прийшов до віри лише тому, що думав собі, що проповідництво – це спосіб заробітку апостолів.

Лжевчителі справді увійшли поміж християн по відході святих апостолів. Такі лжевчителі подекуди направду були вихідцями з-поміж «старших». Це бачимо хоча би з того, що Перший Вселенський собор, пам’ять отців якого згадується у цю неділю, був скликаний через поширення єресі аріанства, натхненником якої був ієрей Арій.

Такі самі небезпеки стати «хижим вовком» чигали і чигають також і на нинішнє стадо та його «старших». Тому неустанно потрібно зважати на себе самих та на інших, за словом апостола Павла. Мирянам потрібно зважати на те, щоби ніхто не міг їх «відірвати» від стада, тобто від Церкви, улесливими словами та лживими вченнями, яких Церква не навчає. Так дуже часто стається, що ті, хто відходять від Церкви і примикають до лживого вчення, роблять так не тому, що у Церкві їм бракувало правдивого вчення, а тому, що у Церкві їм забракло чи то розуміння зі сторони пресвітерів, чи то допомоги зі сторони стада, чи то вони згіршилися у Церкві чиєюсь недоброю поведінкою, чи то не бажали зрозуміти, що Церкву потрібно спомагати матеріально. Невже те, що хтось мене не зрозумів чи не допоміг мені, чи подав мені поганий приклад, може бути причиною відходу від Церкви, яку Христос придбав кров’ю власною? А чи може те, що мені шкода дати до церковної скарбоні гроші, може бути причиною такого відходу від Церкви? А з іншої сторони, «старші» у Церкві повинні зважати, щоби стадо овець не ставало стадом хижих вовків через їхнє недбальство чи байдужість, чи сріблолюбство.

Усі у Церкві повинні зважати на себе самих і на інших. Церкву Господь заручив собі власною кров’ю, а ми так легко нехтуємо нею.

Марія Ярема


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії