У неділю Всіх святих на Утрені співаємо: Святих на землі прославив Господь, бо на своє тіло вони прийняли Його рани і страждання, світло прикрасившись божественними красотами. Тому оспівуймо їх, як нев’янучі квіти, як немеркнучі зірки Церкви, як добровільні жертвоприноси (хвалитна стихира). Цим піснеспівом хвалимо мучеників, адже саме про них сказано, що на своє тіло вони прийняли Христові рани і страждання. Чому називаємо рани і страждання мучеників Господніми ранами і стражданнями? З трьох причин. По-перше, тому що Господь у своєму житті, своїх страстях та смерті узяв на себе всі гріхи та всі болі людства. Тому кожне людське терпіння є Йому знаним і є Його терпінням, винесеним на хрест. По-друге, тому що рани та страждання, завдані людям в Христове ім’я, є ранами та стражданнями, завданими самому Христові: «Все те робитимуть вам за моє ім'я» (Йо 15, 21); «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40). І нарешті, по-третє, мученики прийняли Христові рани і страждання, тому що вони наслідували Христа в Його ранах та стражданнях. Про це гарно говорить інша стихира Утрені неділі Всіх святих: Вони [мученики] світлістю чеснот уподібнили землю до неба, наслідуючи смерть Христову.
Слава мучеників – слава Христа. В Його ім’я вони приймали рани і страждання, Його велінням прикрасились божественними чеснотами, Його благодаттю стали нев’янучими квітами та немеркнучими зірками Церкви. Усе це мученики прийняли та вчинили добровільно, адже як люди мали свободу волі відмовитися від віри в Христа. Тому і гідні високої похвали, тому звемо їх добровільними жертвоприносами Богові.
Не всі святі стали мучениками, але всі являли славу Христа на землі, страждаючи і змагаючись за Його ім’я: З пророками – апостоли, з преподобними – учителі, з священномучениками – всі праведні й жінки, що з любови постраждали і змагалися, – безліч святих і хори праведних нехай прославляються священними піснями як спадкоємці вишнього Царства, як райські жителі (хвалитна стихира). Кожний святий мав унікальні життєві обставини і час, але усі мали одне прагнення – жити для Бога, а не для себе. Тому й усі успадкували одне Царство, один рай. Це правда, що у почитанні святих Церква ставить особливий наголос на мучеників. Так є зокрема тому, що їхня жертва дуже наявна і, з фізичної точки зору, найбільша. Однак це зовсім не применшує роль і святість інших праведників, які не стали мучениками, оскільки Господь не дав їм такої нагоди. Кожний святий – дуже особливий дар людства Богові. Святими є не ті, хто зуміли виконати те чи інше діло на славу Божу, а ті, хто виконали усе, що змогли, щоб Бог у них прославився.
Марія Ярема
