Після неділі Зіслання Святого Духа, в неділю Всіх Святих, Церква представляє нам уривок Євангелія (див. Мт 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30), котрий немов передає нам одні з основних рис буття святими.
Дар віри та тісні стосунки з Богом насправді ушляхетнюють та перемінюють людину, чинять її іншою, немов додаючи щось нове до її природи. Та сьогоднішній уривок говорить нам про ще одне – а саме про те, що наша віра полягає не лише у тому, щоби ми будь-якою ціною шукали власної досконалості, а також у тому, щоб і стосунки з нашими рідними та ближніми мінялися. Жива віра поширюється на всі сфери нашого життя, в тому числі на наші стосунки з іншими, де відносини з Богом повинні займати не просто важливе, але центральне, можна сказати, вузлове значення.
Родинні стосунки, відношення із друзями і ближніми, відношення із колегами по роботі також мають бути назнаменовані Святим Духом, вони не можуть мати автономії по відношенню до Бога. Більше того, Христос радикалізує це питання, говорячи, що якщо хтось зречеться Його перед людьми, то і сам Христос відречеться цієї людини перед Отцем Небесним. Чи така радикальна постава не може з нас вчинити релігійних фанатиків? – Так, але лише за однієї умови: коли наше відношення до ближніх буде позбавлене любові, як основного дару Воскреслого Ісуса Христа, котрий нам приносить Святий Дух.
Бути віруючою людиною, що майже тотожне з «бути святою людиною» (принаймні так нам говорять Діяння апостолів), означає бути людиною, котра ніколи не задовольняється напівправдою, яка, розуміючи людську слабкість, не погоджується на половинчасте добро, але шукає правдивого добра. Християни не потакають злу, бо люблять добро, люблять ближніх правдивою любов’ю, не радіючи із зла в їхньому житті.
Недарма у відповідь на слова Ісуса Христа апостол Петро запитує: Ось ми все залишили, ми все втратили, і що далі…, на що отримує запевнення, що жодна турбота про правдиве добро в очах Бога не буде ніколи забута.
Стараймося і в нашому житті мати мужність стояти на стороні добра, мати сміливість ніколи не відрікатися від Бога заради примх та слабостей інших людей, бо жити в добрі, хоча і є вимогливим, приносить істинну радість.
