Неділя 1-ша по Зісланні Святого Духа. Всіх Святих. Послання до Євреїв 11, 33-12, 2
33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами.
39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 1. Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2. вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
Закінчуючи послання до євреїв, автор (швидше всього освічений єврей та близький учень апостола Павла) пише першим християнам про дар віри. Автор розповідає слухачам (оскільки в ті часи друкування не будо винайдене та всі книги переписувалися вручну, то найімовірніше, що адресати цього листа слухали його) про важливість віри. Причому зрозуміло, що віра в його розумінні не обмежується лише якимось інтелектуальним переконанням, але є внутрішнім глибинним кредо, яке чинить здібним на мужні та великі вчинки.
Саме ця віра була однією із найважливіших мотивацій вчинків видатних людей. Саме вона, будучи невидимою, ставала причиною того, що вірні люди «підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали, діставали назад своїх померлих, які воскресали, гинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння…, наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці, їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені, вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами». Причому знаменитим у даному уривку є перехід від славних та величних діл до терпеливості та мужності тих, хто жив вірою. Автор говорить, що вірити не означає лише чинити великі діла (як от «переносити гори» Мр 11,22-23), але і залишатися віруючою людиною в хвилини труднощів та переслідувань. Думаю, в цьому контексті є доречним старе прислів’я, яке говорить, що кров мучеників є насінням християнства (до речі, грецьке та латинське слово «мученик» означає «свідок»).
Навколо нас є дуже багато людей, котрі живуть вірою в сірості щоденних обов’язків, тож маймо відкриті очі, які вмітимуть розпізнавати такі живі скарби в нашому житті, та триваймо у вірі, щоб у визначений Богом час і ми могли статися «свідками віри» для наших ближніх.
