Установивши нині таїнство Тіла й Крови, Господь повелів, щоб його звершували святі апостоли, а святі апостоли повеліли в святій Церкві, в якій Він перебуває і діє. Свята Церква закликає до святого причастя завжди та всіх, зокрема в час святих постів, а особливо у святу Чотиридесятницю, коли всі служби правляться для того, щоб підготувати вірних достойно приймати Христове Тіло й Кров.
Слухняні діти Церкви смиренно відповідають на її поклик і в цей час неухильно виконують свій християнський обов’язок. І за це слава Богу! Слава Богу, що вони хоч раз на рік очищають свою совість і причащаються! І даруй Господи, щоб серед нас не було таких, що самовільно позбавляють себе такого великого Божого дару! Ті, що так роблять, позбавляють себе Господа, а без Нього – хто ми?
Без мене, – каже Господь, – ви нічого чинити не можете. Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро (Йо. 15, 4-5). А хто ж перебуває в Господі? Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому (Йо. 6, 56). Отже святе причастя – це наше життя. Причащатися чи не причащатися – означає бути чи не бути християнином, жити чи не жити в Христі. Тому Господь додає: якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров – не матимете життя в собі (Йо. 6, 53).
Згадуючи ці рішучі Господні слова, дивуєшся – чому ж це в нас не часто причащаються? Недавно, гортаючи одну книжку, я знайшов у ній настанови для тих, хто часто причащається. Отак, подумав я, блаженний той час, коли такі повчання були до речі. А в нас, якщо скажеш: причащайся, окрім Великого посту, ще в якийсь із постів, то це видасться дивним, суворим і, мабуть, недоречним.
Зрештою, зараз я не маю наміру переконувати вас, що треба часто причащатися. Мій намір ось який: без Господа, як ви чули, ми не можемо нічого чинити, і навіть не маємо життя в собі. Господь буває в нас через святе причастя. До святого причастя у нас приступають здебільшого раз на рік. То ж чи не можна бодай надовше протягнути силу цього одного причастя, якщо вже не хочемо часто причащатися, чи не можна перебути в стані причастя від одного причастя до другого. Та що ж я кажу: чи не можна? Треба так зробити. Як собі знаєш, а влаштуй усе так, щоб ти завжди був таким, ніби щойно причастився. Бо ж тільки це й означатиме, що ти – в Господі, а Господь у тобі, або що ти живеш по-християнськи. А тільки-но згубиш силу причастя, згубиш Господа, і життя в собі не матимеш.
Ось що цим вимагається. Сила причастя, в тому, щоб спізнати Господа. Бути в стані причастя означає, постійно пізнавати Господа або духовними чуттями відчувати Його перебування в нас і Його силу. То ж як цього досягти?
Передусім треба не змушувати Господа відійти від нас, а потім ушляхетнювати духовні чуття, щоб відчувати єдність із Ним. Господні обітниці вірні. Що Він сказав, так воно і є. Скільки бо обітниць Божих у ньому – «Так», і тому через нього «Амінь», – каже апостол (2 Кор. 1, 20). Він сказав, що сам перебуває в тому, хто причащається Його Тіла й Крови: так воно і є. У всіх достойних причасниках перебуває Господь. Зрадійте, Божі причасники, й не заперечуйте в собі цього великого дару через фальшиве смирення або хибне уявлення про плоди святого причастя. Нехай навіть ви цього не певні й не відчуваєте, але Господь є у вас, поки Він не відійде від вас через якісь смертні гріхи. Це схоже на те, як у природі звичайного дня сонце сяє і являє свою силу, хоч його й не видно через хмари; або коли тане лід, температура на термометрі не піднімається, хоча навколо дуже тепло; або при лікуванні деколи ліки вже виліковують, а хворий все-таки почувається недобре. Так і тут: Господь у вас, але Його світла не видно через туман різноманітних помислів, хоча Господь і розсіює цей туман; Господь у вас, але Його тепло ще не відчутне, бо навколо вашого серця залягли холодні земні й житейські бажання, хоч вони вже й тануть від Господнього вогню; Господь у вас і вже лікує вас, але свою цілющу силу, для вашого ж добра, приховує від вас під вашими видимими немочами. Іншими словами: ви вже з’єдналися з Господом, але ваш духовний смак ще не здоровий, тому ви й не відчуваєте цього.
Отож утвердіться в думці, що Господь у вас. Вшануйте цим і Дарувателя, і дар, і самих себе. А завдяки цьому самі бачите, що треба робити. Треба всіма силами клопотатися про те, щоб Господь, який потаємно в нас перебуває і діє, не відійшов від нас. Запитаєте: як це зробити? Відповім: не думайте, що для цього треба так трудитися, щоб аж гори переставляти. Ні. Цей спосіб дуже простий. Ось що потрібно: 1) берегти свою совість чистою стосовно до Бога, ближніх, кожної речі й кожного діла; тому, щоб ви не робили, майте на це свідчення Божого слова і робіть це зі смиренням і старанням, не допускаючи самоволі та недбалости; 2) ні в словах, ні в ділах, ні в чому – малому, чи великому не допускайте нічого, щоб не стосувалося до Божої слави і чимось би шкодило вашому спасенню; 3) хоч би ви й цілим світом володіли, почувайтеся в серці так, як чужинці — приходні на землі, що не мають тут постійного місця, а очікують майбутнього. Ото й усе.
Отож, пам’ятайте, потрібно три речі: бути чужинцями, все обертати на Божу славу та своє спасення і зберігати совість чистою.
Не буду широко їх пояснювати. Скажу тільки, що в цих трьох є все, що ви самі побачите, коли станете жити за ними. Налаштуйтеся так і поклопочіться, щоб завжди жити за таким настроєм. І Господь не тільки невідступно перебуватиме з вами, а й часто дозволить вам відчувати себе. Це відчуття буде найсильнішим тоді, коли вам треба буде змусити себе до самопожертви, щоб зберегти встановлений порядок; і ви зробите це без жалю, з цілковитою покірністю Божій волі. Цим Господь утішає та кріпить своїх, даючи їм пізнати, що трудяться немарно й з дороги не збилися, І чим більше в когось ревности й труду, тим більше Господь його втішає або дає відчути себе – духовно себе причаститися. Тут відбувається те саме, що й у природі, коли сонце вигляне й знову сховається у хмарах, знову вигляне й знову сховається, а тоді розжене всі хмари і само велично ступає всією небесною твердю. Якщо хтось хоче швидше дійти до того, щоб відчувати або спізнавати Господа, потрудися, щоб навчити цього наші духовні органи чуттів. Око ума нехай силкується узріти тайни божественного одкровення, починаючи від Пресвятої Тройці, через створення й відкуплення, до майбутнього відтворення всіх. Духовне вухо нехай вчиться слухати й сприймати Божі повчання, котрі закарбовуються безпосередньо в серці, або подаються посередньо через Боже слово та інші зовнішні вказівки. Духовний смак нехай вправляється в тому, щоб уміти розпізнати істинно святе й божественне. Нехай звикає вдихати Христовий аромат у радості, веселості духовній і відчувати дотик Його вогню в теплі, котре зігріває всю його істоту й духовну, й душевну, й тілесну.
Коли навчитеся духовних відчуттів, завершиться сходження до безперестанного відчуття єдности з Господом. Коли навчитеся їх, впаде перегорода, що відокремлює нас від Господа. Коли очі розплющені і є світло, ми природньо бачимо його; коли є пахощі й здоровий нюх, ми відчуваємо пахощі, так і коли наші духовні відчуття будуть навчені й очищені, ми будемо здатні сприймати Господа згідно з тим, як Він діятиме в нас, або будемо постійно пізнавати Його, чи інакше постійно причащатися Його.
Таким чином, браття, Господа святіть у ваших серцях (1 Пт. З, 15). І Він милостивий, перебуде у вас і все утримає в собі та з собою. Нехай Його доброта дарує це вам! Амінь.
16 квітня 1865 р.
Джерело: Теофан Затворник, Про покаяння, причастя святих Христових таїнств і виправлення життя. Слова преосвященного Теофана на святу Чотиридесятницю та тижні, що готують до неї, Видавництво «Свічадо», Львів 2006.
