Ісусе, мій Господи, від серця дякую Тобі, що Ти сьогодні прийняв мене, останнього між Твоїми учнями, до числа причасників, так немовби я був перший. Ти не відкинув мене від Твоєї Божественної трапези, хоча добре знаєш горді помисли мого нутра і моє ненаситне бажання бути першим у славі. Я уподібнююся до синів Заведеєвих, які просили про славу в ту годину, коли Ти звістував їм про свою смерть. Я водночас подібний до десятьох інших, які ображалися на двох співучнів замість того, щоби вжахнутися страшною вісткою про Твої страсті.
Я подібний до учнів у Твоїй з ними останній дорозі до Єрусалиму, але я зовсім не подібний до них у їхніх дорогах по Твоєму вознесінні. Бо вони, хоча не відразу, але згодом добре збагнули, що означає мати правдиву славу, а я досі безтямно женуся за славою минущою і просто людською, не маючи мудрості.
Учні у свій час христилися Твоїм хрищенням крові і пили Твою чашу терпінь, я ж шукаю лише життя у насолодах і добробуті. Вони, хоч виявили неготовність зрозуміти Твою добровільну смерть, коли чули про неї, простуючи в Єрусалим, все ж згодом стали готовими віддати своє життя за Тебе, простуючи по всіх краях землі. А я? А я непевний, що можу христитися хрищенням крові і пити чашу терпінь, хоча внутрішньо про себе розважаю, що є найкращим з усіх, що найбільше ревний, що найсумлінніший у виконанні заповідей і наймудріший у розумінні Писання. Я внутрішньо переконаний, що мені належить найкраще місце біля Тебе у Твоєму Царстві, хоча чув від Тебе, що хто хоче стати великим, хай буде слугою, і хто хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Я ж, я не хочу бути слугою і рабом усіх. Хочу слави від людей… Тому й обманюю себе про свою «найкращість» і залишаюся так далеко від Тебе… А Ти не соромишся мене призвати до Твоєї трапези! Який великий Ти, Господи! Ти не відкинув учнів, що так недоречно питали про місця у Твоїм Царстві, і не відкинув мене, що так недоречно і постійно повторюю їхню одноразову помилку.
Великий Ти, Господи! Очисть мою совість від мертвих діл і мертвих помислів для служіння Тобі, Богові живому. Врозуми мене, Владико, що своєю кров’ю знайшов вічне вілкуплення мені та всім людям Твоїм. Навчи мене бути найменшим з усіх, щоби могти бути великим у Тебе. Ти приніс себе самого непорочним Богові, нехай же і я принесу себе цілковито Тобі, а не власній гордині, марнославству і заздрості. Нехай я буду навіки Твій. Амінь, амінь.
Марія Ярема
