У п’яту неділю Великого посту читається Євангельський уривок про простування Христа разом з учнями до Єрусалиму, в якому Господь віддасть своє життя за життя світу (Мр 10, 32-45).
Пише євангелист Марко, що Христос ішов попереду, а учні слідом за Ним, дивуючись і страхаючись. Дивувалися апостоли, що їх Учитель іде до того міста, що чигає смертельною небезпекою на Нього, а й страхалися того. Христос же ж явно говорить їм, що їхні страхи невдовзі справдяться, що саме для цього Він подорожує до святого міста, щоб там умерти і воскреснути. Дивно, що почувши таке, учні якось не реагують, а натомість двоє з них питають Христа про перші місця у Його Царстві.
Апостоли таким чином не просто не усвідомили, що чекає їхнього Учителя за кілька днів, якими завершиться їхній шлях, не просто не зрозуміли, що їхній Учитель не сотворить жодного чуда, щоб урятувати себе від лиця смерті, не просто не збагнули, що попереду страшні катування і смерть Того, Кого вони любили, але й зовсім не зрозуміли того, що Христос їх навчав протягом своєї святої місійної діяльності. Вони не збагнули покори і мудрості Господа, Який не прагнув земного володарювання, не усвідомили Його служіння, яким не шукав собі слави, не прийняли до серця Його Духа, Яким навчав їх. Всього того учні досі не зрозуміли і питають Господа про перші місця у найневідповідніший момент, коли Він говорить їм як друзям про свої грядущі страждання. Двоє питають, а десятеро інших обурюються на тих двох, бо і собі хочуть зайняти кращі місця у земному царстві, яким не є Царство Христа. Довготерпеливий Учитель не картає їх, але стверджує, що вони не знають того, чого просять. Просять про славу і матимуть її, але не таку, як собі нині це уявляють, просять про радість, і отримають її у повноті, але не через марну владу, а через чашу страждань і хрещення хрестом, просять про місця у царстві, і займуть їх, але не в тому царстві, про яке просять, а в тому, що Отець приготував. Місця праворуч і ліворуч приготовані тим, що п’ють чашу і христяться хрещенням Христа. І кожному з нас приготована своя міра чаші і хрещення, і своє місце у Царстві, в якому багато жител (пор. Йо 14, 2).
Хто хоче бути першим, хай буде всім слугою, – каже Господь Ісус, Який досконало являє у житті своєму цей заповіт. Він, що усім послужив та віддав життя своє як викуп за багатьох, є Тим, Кого Отець воскресив з мертвих і посадовив на небі праворуч себе, вище від усякого начала, власти, сили й володарства та всякого імени, яке б воно не було, не тільки на цьому світі, але й на тому, що буде. Він, Який упокорив себе, послуживши у світі та віддавши життя своє, є Тим, Якому Отець усе підкорив під ноги й вивищив Його понад усе, як Голову Церкви, яка є Його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх (пор. Еф 1, 20-23). Наскільки уподібнимося покорі Христа, Його служінню і жертві, Його чаші і хрещенню, настільки близько праворуч чи ліворуч возсядемо у Його Царстві.
Марія Ярема
