Неділя 5-та Великого посту. Послання до Євреїв 9, 11-14
11. Христос же, з’явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, – 12. і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. 13. Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, 14. то скільки більше кров Христа, – який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, – очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!
У п’яту неділю Великого посту в читанні Апостола чуємо продовження теми, порушеної в читаннях попередніх постових неділь, а саме теми архиєрейства Христа. Господь Ісус – Архиєрей за чином Мелхиседека, співчутливий до людей і обраний на найвище архиєрейство, якого сам собі не присвоїв, але як Син отримав від Отця – стверджувалося в читаннях попередніх неділь. У читанні п’ятої неділі чуємо ще інші уточнення щодо образу Христа як досконалого і вічного Архиєрея. Він – Архиєрей майбутніх благ, тобто Той, Хто священнодіє ці майбутні блага – зруйнування жала смерті, відкриття раю, вічне спасіння людей. Це священнодіяння Христос звершує через більший і досконаліший намет, аніж старозавітній намет зборів (переносна святиня вибраного народу під час мандрівки до обітованої землі та деякий час по входженні в неї). Цим наметом, зробленим не людською рукою, не земної будови, є тіло Господа Ісуса. Тіло людського єства Бога. Цим тілом Христос священнодіє спасіння людини, це тіло приносить Він на розтерзання та муки. З кров’ю цього тіла, а не з кров’ю безсловесних творінь (тварин), входить раз назавжди у святиню, тобто у Царство Небесне, приводячи з собою відкуплених – передше в’язнів аду.
Укладання союзу чи те чи інше освячення у Старому Завіті відбувалося через кров певних тварин: їх кров’ю зрошувався жертовник та речі чи кропилися люди. Христос же укладає Новий Завіт у своїй крові, а не у крові свого творіння, хоча Йому як Богові належить усяке тіло, що живе, і всяка кров, що тече жилами живучих: чи то тварин, чи то людей. Христос укладає Новий Завіт не з кров’ю тварин, які хоча безвинні, але не чеснотливі, адже не здатні ані грішити, ані любити. Не укладає Завіт і з кров’ю людей, які винні у переступі. Але у власній крові власного тіла, узятого у часі, задля спасіння тих, яких кличе жити поза часом – людей. Скільки більше Його кров, кров Бога у людській плоті, освячує нечистоту людини, аніж кров тварин! Скільки більше Його кров, свідомо принесена, добровільно жертвувана, болісно виточена, є ізбавлінням, аніж несвідомо, недобровільно і незрівнянно менш болісно принесена кров тварин. Тварина приносилася Богові як така, яка не здатна була відмовитися від своєї участі бути жертвуваною чи якимось чином переступити Боже веління. Христос приносить себе самого непорочним Богові Отцю, але як Той, Хто людською свобідною волею досконало слідує Божій волі та жодного пороку не чинить у своїй досконалій свободі. Якщо кров тварин приносилася заради чистоти тіла, то кров Христа очищує наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому. Мертвими ділами є усі ті, які не спрямовані на служіння Богові живому, а спрямовані на мертвоту – усе те, що не є Богом і Божим. Єдиний Бог оживотворяє все. Поза Ним лише мертвота.
Ісус Христос – досконалий і вічний Архиєрей, Який священнодіє спасіння людини, хоча це Йому належалося би приймати священнодіяння від людей. Він приносить себе у жертву, хоча це Йому належалося би приймати жертви від людей. Він своїм тілом і кров’ю приносить людині спасіння, хоча це Йому належалося би служіння від всякого тіла і крові.
Марія Ярема
