Хто є якорем нашої душі?

BibliaНеділя 4-та Великого посту. Послання до Євреїв 6, 13-20

13. І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, 14. кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми». 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: 16. люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. 17. Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.

Уривок Послання до євреїв, приписаний для читання у четверту неділю Великого посту, починається пригадкою про обітницю Бога Авраамові (пор. Бут 12, 2-3). Бог обіцяє старозавітному патріархові, що благословить його усілякими ласками та обдарує його потомством. Авраамові чимало часу довелося чекати на здійснення обіцяного Богом, адже жінка його була неплідною (пор. Бут 11, 30), а все ж згідно з обітницею після тривалого часу зачала і вродила Авраамові сина, в його старості, того часу, коли Господь призначив йому (Бут 21, 2). Каже автор Послання до євреїв, що Авраам осягнув обітницю завдяки довгій терпеливості, адже всупереч законам природи не втрачав надії на потомство у своїй старості, а й не зневірився у Бозі, коли наказано було йому принести довгоочікуваного потомка на всепалення (пор. Бут 22, 2 і далі). Сам Бог поклявся йому, що виконає обіцяне (пор. Бут 22, 16). Неможливо, щоб Бог казав неправду, але бажаючи запевнити людину, вживає для ствердження клятву. Автор Послання до євреїв виразно підкреслює, що обітниця, дана Богом Авраамові, стосується також і нас, спадкоємців обітниці, тих, які повірили в Христа та прибігли прийняти надію, призначену нам. Це наче друга частина обітниці, яка знаходить своє сповнення в Ісусі Христі . Не лише Авраамові та старозавітним праведникам призначена обітниця благословення, але й нам – новозавітним потомкам батька віри, тобто Авраама. У цій обітниці ми маємо мати сильну заохоту у всіх труднощах та непевностях життя. У Бозі ми маємо опору, Ним кріпимось. Бог є наче якір, що стримує корабель (нас самих) від зруйнування морським шквалом (пристрастями житейськими і нападами лукавого). Якщо дозволяємо Богові тримати нас при собі, наш якір закинений за завісою (йде мова про храмову завісу як символ, що відділяв земне від небесного), тобто у Святому святих – у раю. Туди ввійшов як предтеча людського входження Христос – Бог і Людина. Предтечею Христос названий тому, що Він першим у людському єстві увійшов у рай, зачинений після переступу Адама, та відкрив його усім людям своєю страстю та воскресенням.

Авраам повірив обітниці Божій і терпеливо очікував її здійснення, і не сумнівався, що Бог дотримає клятви, і не узалежнював свою віру від законів природи та людської логіки. Авраам повірив Богові (пор. Бут 15, 6). І Бог дарував йому усе те, чим обрікся. Нам же Бог дарував не менш велику обітницю: Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку (Мт 28, 20). Та ми нерідко Йому не віримо, сумніваємося, заперечуємо. Ми більше віримо людям, їхнім обітницям, коли наступають труднощі. Ми більше схильні звертатися по допомогу у бідах до людей, ніж до Бога. Ми більше звикли якорем нашого життя робити власні знання, вміння і стосунки з людьми. А такий якір непостійний і слабий. А така наша «віра» в обітницю Божу тримає нас у земному просторі життя, не вводячи за завісу, де простір небесний.

Марія Ярема


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії