Неділя четверта Великого посту. Послання до Євреїв 6, 13-20
13. І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, 14. кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми». 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: 16. люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. 17. Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.
Само із себе послання до євреїв є досить непростим для розуміння, оскільки в ньому міститься багато образів, натяків, категорій, котрі були зрозумілі передусім мешканцям тогочасної Палестини. Відповідно, щоби зрозуміти їх, нам потрібно багато речей відкрити та поглибити. Проте на допомогу нам приходить одна з головних особливостей та парадоксів Святого Писання, що полягає в тому, що кожна людина, котра неупереджено читає Біблію, шукаючи відповіді на поставлені питання, отримує відповідь відповідну саме для неї: по-одному читають та розуміють Святе Писання прості люди, по-іншому освічені, по-одному люди, котрі живуть вірою, і ще по-іншому ті, кого не цікавить віра, або хто не живе нею. Отже що можемо взяти з цього тексту ми?
Попри те, що віра та добре життя є проявами Божої благодаті, автор послання ставить наголос на те, що все ж таки є така дійсність, котра залежить виключно від самої людини, апостол підкреслює, що є щось, що без її зусиль ніяк не може статися, а зокрема він говорить про необхідність бути вірними.
Вірою ми приймаємо певні істини як правдиві та прийнятні, як такі, на яких варто РИЗИКНУТИ (хотів би підкреслити це слово) почати будувати своє життя, котрі варто взяти за орієнтир. Та оскільки наше життя є динамічним та змінним, часто ми потрапляємо в ситуації, де в нас немає стовідсоткової впевненості, але в серці залишається якась правда чи норма (наприклад, моральна), котру ми прийняли завдяки вірі. Саме ці моменти є моментами, в яких віра та її важливість в житті людини або зростатиме, стаючись все більшою, або навпаки – заникатиме.
У важких ситуаціях, попри усю їх незручність та попри усю силу спокуси, нам варто залишатися вірними Богові, Котрий ніколи не зрадить і завжди виконає усі свої обітниці. А за приклад нам послужить Авраам, наш «батько у вірі», котрий «завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю».
