Проповідь владики Діонісія на 4-ту неділю Великого посту. 29 березня 2020 року (відео)

Nediala 4 Postu 4(Мр 9, 17-31; Євр 6, 13-20)

Дорогі в Христі брати і сестри!

Ми продовжуємо наш карантин із закритими церквами. Ділюся з Вами у цей важкий час Божим Словом, яке ми читаємо на Божественній Літургії у 4-ту неділю посту.

Минулої неділі ми говорили про хрест, на якому вмер Ісус Христос. І чули його слова: «Коли хтось хоче іти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною". У таїнстві Хрещення, ми обіцяли вірити і з’єднатися з Христом, взяти свій хрест та йти разом з Ісусом, щоб з ним дійти до воскресіння.

Духовний корм цієї Божественної Літургії дає нам нагоду поглибити наш життєвий хід до воскресіння у цей важкий час епідемії.

Глава 9-та Євангелії від Марка, уривок якого ми слухали на цій Літургії, починається від Преображення Ісуса на Таворі. А коли Ісус, зійшовши з гори Тавор, продовжив свою дорогу до Єрусалиму, під час якої він аж три рази повторює (згідно з Євангелієм від Марка), що йому треба терпіти, вмерти, і воскреснути (пор. Лк 24,26).

Ми запрошені сьогодні глибоко застановитися над тим словом «треба» Синові Чоловічому терпіти, вмерти і воскреснути. Ісус не є моралістом. Він ані разу не говорить: «Ви повинні, ви повинні…», те, що ми так часто чуємо на проповідях. Ісус, навпаки, кличе, запрошує - не змушує, а каже: «Коли хтось хоче іти за мною… А тут ця примусовість! Треба іти в Єрусалим, щоб там терпіти, вмерти і воскреснути… Цей «треба» відноситься саме до терпінь, смерті, щоб дійти воскресіння, до нового життя. Чому саме так? Бо терпіння і смерть належать до життя цього світу… Ісус, щоб спасти світ у синівському люблячому послусі, з волі свого Отця Небесного, прийняв те все, що людське, крім гріха, щоб тільки такою дорогою дійти до воскресіння. Він бере на себе всі наслідки первородного гріха. Людина, яка «сховалася» перед Богом у раю, а сьогодні таки масово заперечує Його існування, сама захотіла стати на місце Бога, все знати, всім володіти, а тут появляється невидимий «коронавірус» завдає виклик людині, страшить її, змітає її з лиця землі, а сучасна високотехнічна наука з нею не може дати собі ради, санітарна технологічна система паде у колапс.

Ісусові, з волі Небесного Отця «треба» понести на собі всі наслідки гріха світу, щоб показати дорогу до Життя. Він саме є тим «Агнцем Божим, що бере на себе гріхи світу» (пор. Йо 1, 29), і несе на собі всі його наслідки. І цю гірку чашу гріхів світу Ісус випиває до самого дна, проллявши останні краплини Крові й Води на хресті…

Однак, продовжуючи наш роздум над Словом Божим, Ісус, зійшовши з гори Тавору, бачить, як книжники сперечаються з його учнями, і біля них багато народу.

У той час підходить один чоловік до Ісуса, який привів сина, що мав «німого духа, який кидає його об землю, піниться, скрегоче зубами, дерев´яніє… кидається то у вогонь, то у воду.». Каже, що він просив його учнів, щоб вигнали цього духа, але ці не змогли. Ісус обурюється, і каже: «Маловіри! Доки буду вас терпіти?» (пор. Мр 9, 19).

Ісус починає лагідний діалог з батьком дитини. Він питається: «Коли це сталось? - З дитинства» - відповідає батько, і просить Ісуса: «Якщо можеш, допоможи нам. Ісус відповідає, що «все можливо тому, хто вірує!». І батько у сльозах каже: «Вірую, допоможи моєму невірству!» (пор. Мр 9, 19-24).

Ісус виганяє нечистого духа такими словами: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього і не входь більше у нього!». Цей закричавши, вийшов, а хлопець впав наче мертвий. Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав» (Мр 9,25-27).

Чому апостоли не в силі вигнати злого духа з хлопця, хоча їх Ісус обрав на те, щоб проповідували і виганяли нечистих духів. Апостоли ще «глухі та німі», нездатні говорити, хіба що вміють сперечатися… Вони ще не здатні «слухати», бо на горі Тавор спали, і таке саме робили в Оливному городі. Проте, сперечатися з фарисеями вміють. Вони не навчились молитись і постити, а молитись, перш за все - це здатність слухати Слово Боже, оскільки «віра від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рм 10, 17).

А як може мати віру той, хто глухий? А хто глухий не може також говорити… Він німий! Ісус саме виганяє того «глухого і німого духа». Хто не здатний слухати, не здатний по правді молитись, хіба шо «молотити молитвами», проказувати їх з поспіхом, без застанови над їх змістом. Справжній учень Ісуса Христа має вуха відкриті, щоб послухати Слово Боже, щоб відчути Божу присутність, щоб зустрітись з живим Христом. Не має справжнього християнського життя без особистої зустрічі зі Спасителем. На цю зустріч з живим Ісусом Христом багато разів наголошував Папа Венедикт. Чому? Адже, як «неспроможна гілка сама себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині» (Йо 15,4), так і ми - без зв’язку з нашим Спасителем, не принесемо плоду, адже, «всяке добре давання з висоти походить». З висоти походить сила, що зціляє, вселяє надію, збуджує любов, бісів виганяє, мертвих воскрешає.

Саме тепер під час епідемії, живемо трохи на самоті, по хатах, замість користати з цього часу і роздумувати над Словом Божим, читати добрі книжки, переправляємо нашу пустоту на віртуальний світ, сперечаємося з іншими, «кидаємося то у вогонь, то в воду», як той біснуватий.

У цій дорозі до Єрусалиму, як прообраз свого воскресіння, Ісус бере хлопця за руку, підводить його і той устає. Підняти когось, привернути йому життя – це його воскресити. Це саме дієслова, якими євангелисти користуються для описання воскресіння Христового. Тому дорога до Єрусалиму через страждання і смерть - веде до воскресіння.

Так сталося, що саме під час цього Великого посту, Господь до нас промовляє через епідемію коронавірусу, як унікальна благодать до глибшої призадуми над своїм життям, і над тим чого Господь хоче від мене і від цілого світу. Це нагода зробити переворот у своєму житті, віднайти цінності та здатність до некористолюбної праці, а навіть посвяти свого життя. Приклад зараз дають нам лікарі, які до перевтоми лікують хворих і ризикують своїм життям. Майже п’ятдесят з них вже вмерли на полю бою з епідемією.

Святий Апостол Павло у листі до Євреїв сьогодні нас закликає мати глибшу надію на Ісуса, який є якорем душі (пор Євр 6, 13-20). Так, Ісус Христос - це якір нашого життя, який нас тримає серед житейських бур. Він бере нас за руку, підводить, і каже продовжувати жити без глухоти і німоти.

І ще одне слово! Люди страждають під час епідемії, проте природа відпочиває. Люди поховались по хатах, мало машин на вулицях, повітря в містах чистіше, ріки і моря на передишці. Природа заслужила собі на відпочинок! Нехай буде благословенне ім’я Господнє!

+ Діонісій

Рим, 29 березня 2020


Надрукувати  

Більше матеріалів з архіву НовинСтатей та Життя парафії