Почитати Хрест – черпати силу із Скелі, якою є Христос
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо».
[…]
Сьогодні ми переживаємо неділю, яка називається Хрестопоклінною неділею. Це означає, що ось ми уже зближаємося до середини Великого посту. Цей шлях, ця мандрівка великопісна, очевидно, має дещо подібного до будь-якої мандрівки, яку кожний з нас переживає у своєму житті. Подорожній, який іде до якоїсь мети, коли знає, що вже пройшов половину шляху, напевне, що з одного боку подумки запитує, а чи то ще далеко, скільки ще залишилося?
А з іншого боку, часом відчуває, що він починає втрачати сили. Той первісний запал, який погнав його в цю дорогу, починає потрошки згасати, сили його полишають і він шукає місця, де б можна було відпочити. Більше того, він шукає якоїсь криниці, якогось джерела, де би можна було цю полуденну спрагу вгамувати і набратися сили для того, щоби могти, справді, цю другу частину своєї мандрівки успішно звершити. Подібно і ми з вами. Той, хто справді постить і подвизається, знає, що на початку Великого посту ми робимо добрі постанови, хочемо багато змінити в своєму духовному житті, великих висот досягнути, але коли стаємо віч-на-віч з жорстокою дійсністю, то бачимо, що і наші сили є маленькі, і наші можливості часом не відповідають нашим прагненням, і ми починаємо шукати якоїсь допомоги. Тому сьогодні, в цю Хрестопоклінну неділю, я хочу з вами роздумати над однією подією з історії мандрівки Ізраїльського народу пустелею. Бо Святі Отці порівнювали сорок днів Великого посту до сорока років мандрівки ізраїльтян із Єгипту до Обітованої землі, від рабства до свободи. Той пасхальний рух мав їм дати нове життя. І ось в главі сімнадцятій Книги Виходу ми читаємо про те, що чим дальше вони йдуть за Мойсеєм у пустелю, тим стає тяжче, тим більше люди нарікають на Бога і на Мойсея, стають жорстокосердими. Серце тих людей стає подібним до серця фараона, який не хотів випускати з неволі отих єврейських рабів. І ось приходять вони в місце, яке називається Рефідим. Це є остання стоянка ізраїльтян перед тим, як вони підійдуть до Синайської гори, де переживуть Богоявління і дар Божого Закону, десяти Божих Заповідей, даних через руки Мойсея. Але в тій стоянці той внутрішній конфлікт наростає до свого найбільшого апогею. В розпуці Мойсей молиться до Господа Бога і каже: «Ті люди готові мене вкаменувати. Що мені робити?» І Господь Бог каже дуже цікаві і дивні слова: «Іди до скелі і я стану перед тобою на тій скелі, і тим жезлом, який маєш в руках, яким ти колись розділив води Червоного моря, щоб можна було перейти через них ізраїльтянам, цим жезлом, цією палицею, вдар по тій скелі». Цікава річ, тому що від цієї події потім залежало особисте життя Мойсея. А й інша цікава річ: зазвичай людина стає перед Богом, а тут Бог каже: «Я стану перед тобою на цій скелі». І Мойсей вдарив тим жезлом по скелі і зі скелі потекла вода, яка, з одного боку, втамувала спрагу ізраїльтян, а з іншого боку, загасила вогонь оцього нарікання і незадоволення. І Божий народ пережив, що Бог справді є між ними, підсилився і пішов далі. Святий апостол Павло, коментуючи ці події, каже, що тою скелею, з якої напилися подорожуючі ізраїльтяни духовного питва, насправді був Христос. Він є Скелею, яка може бути основою усякої мандрівки і людського життя. Але з тої Скелі, з того Каменя так само витікає джерело, яке дає воду, дає життя, дає сили, щоби рухатися далі.
У цю Хрестопоклінну неділю Христова Церква ставить нам перед очі Хрест Господній нашого розп’ятого Спасителя. З одного боку наче показує нам, до якої мети ми з вами подорожуємо в часі Великого посту, що підсумком цієї Чотиридесятниці буде споглядання розп’ятого, померлого і воскреслого Христа. Але ще більше: для того, щоб ми могли з вами духовно спочити, набратися духовної сили, нам сьогодні Церква дає перед очі Скелю – Христа, з проколеного боку Якого витікає життєдайна сила, яка нас може підсилити, зробити мужніми і дати можливість рухатися далі. Так як колись Господь Бог став перед лицем Мойсея, так сьогодні, Розп’ятий на Хресті, Він стає перед нашим обличчям, а цілувати Хрест або поклонятися Хресту означає черпати, пити, споживати оцю таїнственну поживу, це таїнственне питво, яке і по сьогодні витікає з пробитого боку Христового з-посеред Його Церкви. Бо Церква є тим Тілом Христовим, яке несе у собі ці таїнства сили, які виливаються на Божий люд у вигляді Святих Таїн. І сьогодні, цілуючи цей чесний і животворящий Хрест, ми стаємо сильнішими, ми відпочиваємо в його тіні, ми стаємо здатними рухатися далі.
Так якось дивно сталося, що […] саме у Хрестопоклінну неділю Владики Синоду нашої Церкви впровадили мене на престол Києво-Галицьких верховних архиєпископів. Я можу посвідчити, що наша Церква не має сьогодні великих людських покровителів і земних багатств, але я можу посвідчити також, що наша Церква у собі несе живу воду, яка витікає з пробитого Христового боку в наші серця. Цей розп’ятий Христос, Він був силою мучеників, Він є надією праведників, Він є надією і перемогою тих, хто страждає і по-людськи не має сили рухатися дальше своєю земною мандрівкою. Він – цей розп’ятий Христос – є силою нашої Церкви. Той Христос, Якого вдарила людська рука, але вдарила як Скелю, з якої потекла жива вода життя.
[…]
Нехай цей Христос, Якого сьогодні бачимо розп’ятим і цілуємо Його Хрест Животворящий, прийде до нашого життя і дасть нам оті життєдайні сили та за молитвами Пречистої Діви Марії допоможе нам звершити мандрівку до тої мети, до якої Він нас кличе. «Бо хто хоче йти за мною, – каже Христос, – нехай візьме свій Хрест на себе і щодня слідує за мною». Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії в українській парафії Свв. Сергія і Вакха в Римі (18.03.2012). Аудіозапис
Хрест Господній – низходження Бога і возходження людини
[…]
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо»!
Цими словами величає сьогодні Христова Церква чесний і животворящий Хрест Господній. Саме сьогодні, коли переходимо половину великопісного шляху, це живоносне древо дарується нам для того, щоб ним ми скріпилися, у ньому знайшли джерело сили й відваги прямувати далі до Воскресіння Христового, щоби поставили це хресне знамення у центрі свого життя.
Святий апостол Павло у своєму Посланні до филип’ян залишив нам унікальний ранньохристиянський гімн, який молода, щойно зроджена Святим Духом, Церква, мабуть, урочисто співала у Літургії. Апостол народів звертається до нас ось так: «Плекайте ті самі думки в собі, що були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, а применшив Себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини; Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому і Бог вивищив Його, та дав Йому Ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед Іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил 2, 6-12).
У цих словах слово про Хрест має центральне значення. Тут, з одного боку, бачимо ікону земного шляху Ісуса Христа, Який, ставши людиною, щодня прямував до смерті хресної. Хрест є моментом Його найбільшого приниження, крайнього упокорення і Божественного низходження. Проте у другій частині цього гімну зображено Христа, Якого прославляє сам Отець. Саме з моменту хресної смерті починається возходження, прославлення, тріумфальне виявлення Його божественної слави, що і є славою Отця.
Кожен християнин, котрий як учень Христа слідує за своїм Господом, повинен відкрити і у власному житті дієвість Його пасхального таїнства. У небесну славу воскресіння можна ввійти лише через єдині двері – Його чесний і животворящий Хрест. Нашим покликанням є йти за Спасителем до кінця, можливо аж до смерті хресної. Таїнственність Його животворящого Хреста полягає в тому, що ця найнижча ступінь упокорення, знеславлення й безчестя є тим місцем, з якого Небесний Отець починає нас возвишати, підносити, прославляти своєю Божественною славою, перед якою приклонить коліно все, що на небі, на землі і під землею.
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо!»
Як по-особливому звучать для нас сьогодні ці слова! […] Наша Церква у ХХ столітті пішла за своїм Спасителем до кінця – аж до тотальної заглади на своїй рідній землі й, здавалося б, смерті. Однак ця смерть сотень тисяч наших мирян, священиків, монахів і монахинь на чолі з нашим єпископатом, була смертю хресною, а тому і животворящою! Наші батьки, діди і прадіди тим самим об’явили нам, своїм нащадкам, а через нас – вільній Україні, силу і непереможність чесного і животворящого Хреста Господнього. У своєму знеславленні, приниженні і низходженні наша Церква стала саме на цьому місці – місці воскресіння, коли Небесний Отець прославляє її, воскреслу своєю нетлінною славою, що перед нею зігнеться всяке коліно і всякий язик через силу свідчення цієї Церкви у Святому Дусі визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.
[…]
З проповіді Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії в Соборі Воскресіння (27.03.2011). Аудіозапис
