Неділя третя Великого посту. Послання до Євреїв 4, 14-5, 6
14. Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. 16. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч.
1. Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; 2. що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, 3. і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4. Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. 5. Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, вона бо від того, який до нього мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе». 6. Як і на іншому місці каже: «Ти – священик навіки за чином Мелхиседека».
Звертаючись до євреїв, котрі стали християнами, автор послання висвітлює ті питання, котрі могли б їх турбувати, зважаючи на їх походження та на ті питання, котрі вони, як юдеї, колись ставили. Одне із таких питань є питання священства, питання Богослужінь, Літургій, місця їхнього проведення і т.д. На самих початках християнства Церква, як спільнота вірних, уникала копіювання богослужбових термінів з юдаїзму і тим більше із поганства. А оскільки нова термінологія ще не була створена, відповідно утворювалося відчуття, що християнство не може дати відповідей, що стосуються питання божественного культу, утворювалася така собі пустка. Лист до євреїв однією з основних своїх цілей мав саме роз’яснення питань божественного культу.
У першу чергу наголошується на те, що обов’язковим серцем нового культу християн є Особа Ісуса Христа і відання пошани Богові можливе лише за Його посередництвом – людина зможе лише тоді належно і повно поклонятися Богові, коли чинитиме це у відповідності з тим, як це робив Ісус Христос. Саме це є центром, новизною і обов’язковою характерною рисою життя християн – вони, навіть коли використовують схожі або тотожні з іншими формами форми поклоніння Богу, чинять це в дусі Воскреслого, і саме це є визначальним і необхідним елементом побожності християн. Дух Ісуса Христа є вповні людським, тобто Він повноцінно представляє та виражає те, що є людське. Одночасно, будучи Сином Божим, найповніше і остаточно являє те, що Бог об’являє людині.
Саме це і відрізняє нас від нехристиян – для нас найголовнішим є бути близько до Ісуса Христа, до Його Особи, шукати, прийняти та вірно стерегти Його вчення, котре не стільки передає нам абстраговану мудрість, скільки наближає і наповнює нас Ісусом Христом.
Хоча об’єктом розмови і є богословсько-культові питання, те, що ми чуємо, безпосередньо стосується також і нас, бо повертає нас до серця нашої віри, котрим є прийняти Ісуса Христа як свого Спасителя та намагатися жити в дусі Його навчання, щораз більше віддаляючись від зла гріха (або вмираючи для гріха) та якомога ближче наближаючись до добра і, очима Бога, правдивого життя.
